четверг, 10 апреля 2014 г.

Адам Рыгор Каменскі Длужык. Дыярыуш вязеньня маскоўскага мест і месцаў. Ч. 5. Койданава. "Кальвіна". 2012.



    674). Posłowie. Пасолкіраўнік дыпляматычнага прадстаўніцтва (пасольства) найбольш высокага ў пратакольных адносінах узроўню. /Пасол. // Беларуская энцыклапедыя ў 18 тамах. Т. 12. Мінск. 2001. С. 166./
    675). Do Cara. “Т. Лета 7180 [1671] году, декабря в 8 день, были у Великаго Государя челом ударить великие и полномочные Полские послы: Ян Гнинский, воевода Хелминский, да Кипреян Брястовский, ареферендарь княжства литовскаго, секретарь кролевский, да Александр Котович. ксенц схолястник Краковский, и королевские дворяне; а были в грановитой полате. Приставы у послов: столник и полковник Юрьи Петров сын Лутохин, да полуголова Александр Федоров сын Карандеев да дьяк Офонасей Ташлыков. А встречи послом были: первая встреча от Государя стольник князь Михайло Алегукович Черкаской да дьяк Офонасей Зыков; вторая встреча князь Василей Иванович Хилков да дьяк Александр Алексеев; третья встреча князь Андрей Иванович Хилков да дьяк Тимофей Литвинов. А объявлял великих послов думной дворянин Артемон Сергеевич Матвеев. А поминки, что прислал к Великому Государю Михайло, король Полской, и чем челом ударили послы и королевские дворяне Великому Государю, и то объявлял думной дьяк Григорей Богданов. А при Государе, в белом платье, были столники: Петр Васильев сын да Борис Петров сын Шереметевы, да Иван Федоров сын да Петр Артемьев сын Волынские. А с столом к послам ездили потчивать столник Никита Иванович Шереметьев. А в ответ с послами были: боярин князь Юрья Алексеевич Долгоруково, да боярин князь Дмитрей Алексеевич Долгоруково, да думной дворянин Артемон Сергеевич Матвеев да думной дьяк Григорей Богданов. А наместничествами в ответех бояре написаны: боярин князь Юрья Алексеевич Долгорукаго наместник Тверской, боярин князь Дмитрей Алексеевич Долгорукаго наместник Суздалской, думной дворянин Артемон Сергеевич Матвеев наместник Серпуховской […]
    Того же году [1672], Апреля в 2 день, изволил Великий Государь договор мирной, на святом евангелии, подтвердить, на чем договорились бояре: бліжней боярин и наместник Тверской князь Юрьи Алексеевич Долгоруково, да брат его, боярин и наместник Суздалской князь Дмитрей Алексеевич, да думной дворянин и наместник Серпуховской Артемон Сергеевич Матвеев да думной дьяк Григорей Богданов с великими и полномочными послы: с Яном Гнинским, воеводою Хелминским, с Киприяном Брястовским, ареферендарем великаго княжства Литовскаго, с секретарем королевским, с ксенцом Александром Котовичом, схолястиком Краковским. А вот те поры были бояре, и все думные люди, и стольники, и стряпчие и дворяне в чистых охабнях. А со святым евангелием стояли: государев духовник, Благовещенской протопоп Андрей, да Архангелской протопоп Кондрат да Благовещенской ключарь Михаил. А встречи послом прежние: первая столник князь Михайло Алегукович Черкаской, дьяк Офонасей Зыков; вторая князь Василей Хилков, дьяк Александро Варфоломеев; третья князь Яков Хилков, дьяк Тимофей Литвинов; и провожали они ж.
    Апреля в 3 день были Литовские послы, Ян Гнинский с товарыщи, на отпуске, у руки Великаго Государя. А в Литву для подкрепленья мирнаго договору великие послы: окольничей Василей Семенович Волынской, думной дворянин Иван Иванович Чаадаев, думной дьяк Дементей Башмаков, дьяк Иван Михайлов”. /Дворцовые разряды, по высочайшему повелению изданные ІІ-м отделением собственной его императорского величества канцелярии. Том 3. (С 1645 по 1676 г.). СПб. 1852. Стлб. 883-886./
    676). Jan Gninski. Ян Глінскі [У А. Коршунава. Беларуская літаратура і літаратуразнаўства. Мінск. 1974. С. 206.] Ян Гнінскі (? 1685) гербу Трах – паходзіў з Касьцяньскага павету, што ў Вялікай Польшчы. Кар’еру пачаў з пасады Гнезненскага старасты. У 1645 г. прымаў удзел у пасольстве ва Францыю. Элекцыю Яна ІІ Казіміра падпісаў з ваяводзтвам Познанскім. У часах “патопу” у 1656 г. браў удзел у вялікапольскай партызанцы, а ў 1657 г. удзельнічаў у паморскай выправе С. Чарнецкага. Магчыма тады пазнаёміўся з Адамам Рыгорам Каменскім Длужыкам, які ў той жа час /калі прыняць вэрсію што ён служыў пад харугвай С. Чарнецкага/ ваяваў у гэтых мясьцінах супраць швэдаў або ў іх адбылося знаёмства ў Маскве, паводле агульных успамінаў аб паморскай выправе. У час яе быў паслом да караля Даніі і Нарвэгіі Фрыдрыха ІІІ (1609-1870) з паведамленьнем, што ваяры Чарнецкага хутка ўвойдуць на землі Даніі граміць ейных ворагаў швэдаў. Браў удзел у падпісаньні Аліўскага міру паміж Польшчай і Швэцыяй у 1660 г. У 1661 г. быў камісарам на перамовах з Масквой. Удзельнічаў разам з Янам ІІ Казімірам у нефартуннай маскоўскай выправе 1663-1664 гг. У 1664-1667 гг. вёў перамовы з Маскоўскаю дзяржаваю. Пры каралі Міхале Карыбуце Вішнявецкім у 1670-1671 гг. ізноў вёў перамовы з Маскоўскай дзяржавай у якасьці пасла і першага камісара. Быў кіраўніком пасольства ў Маскву ў 1671 г. Дасьледчыкі лічаць, што Ян Гнінскі цікавіўся ўнутранымі справамі суседняй агрэсіўнай і варожай дзяржавы, і таму, па ягонай просьбе Адам Рыгор Каменскі Длужык напісаў сваю рэляцыю. Магчыма з экзэмпляра Гнінскага ён быў перапісаны для Панінскага – ўсё ж такі жылі побач ў Познанскім ваяводзтве. 15 чэрвеня 1672 г. Ян Гнінскі даваў вусную і пісьменную справаздачу з пасольства, якую, аднак, крытычна ўспрынялі паслы. У 1673 г. Ян Гнінскі прыбыў з рэгумэнтам пяхоты пад замак Хацін [цяпер г. Хацін Чарнавіцкай вобласьці Украіны]. Кароль Міхал Карыбут Вішнявецкі, сьпяшаючыся да войску, якое сабралася супраць турок под Хацінам, раптоўна памёр ва Львове 10 лістапада 1673 г. Хацімская бойка адбылася 11 лістапада 1673 г. У бойцы вызначыўся будучы кароль Рэчы Паспалітай Сьцяпан Батура. Магчыма з Янам Гнінскім туды, ваяваць супраць турак, трапіў і Адам Рыгор Каменскі Длужык. У 1677-1678 гг. Ян Гнінскі знаходзіўся паслом у Турцыі, дзе, між іншым выкупаў за грошы у турак “польскіх” вязьняў. У 1681 г. атрымаў пасаду падканцлера кароннага ды пасаду ваяводы Мальборскага. Восеньню 1683 г. разам са Сьцяпанам Батурай прыбыў пад Вену, куды прывёў уласную харугву гусарскую біцца з туркамі. Магчыма ў ёй ваяваў і Адам Рыгор Каменскі Длужык, бо ў гэтай вайне “хрысьціянскага сьвету з магаметанскім” 2 верасьня 1683 г., як адзначыў Вітсэн: “знаходзячыся ў польскім войску, пры аблозе Вены, палегл у бойцы” Юры Крыжаніч”. /Приложение V. О лицах, сосланных в Тобольск за 1654-1662 гг. // Белокуров С. А.  Из духовной жизни московского общества XVII века. Москва. 1902. С. 202./ Затым Ян Гнінскі ўдзельнічаў 7 верасьня 1683 г. у бітве пад Парканамі. Памёр у 1685 г. /Przyboś A. Gniński Jan. Polski słownik biograficzny. T. VIII. Wrocław – Kraków - Warszawa. 1959-1960. Reprint. Wrocław. 1990. S. 149-151./
    677). Chełmiński. Хелмінскае ваяводзтва - суседняе з Познанскім ваяводзтвам. /Chełmińskie województwo. // S. Orgelbranda encyklopedia powszechna z ilustracjami i mapami. T. - III. Warszawa. 1898. S. 430./ Цяпер увайшло ў склад Куява- Паморскага ваяводзтва Рэспублікі Польшча. Ян Гнінскі быў ваяводам Хелмінскім у 1668-1679 гг. Таму дасьледчыкі мяркуюць, што Дыярыуш Адама Рыгора Каменскага Длужыка напісана ў пэрыяд 1671-1679 гг., бо хутчэй за ўсё Каменскі быў у яго на службе, так як жадаў трымаццаяк найдалей ад межаў Маскоўшчыны”, але верагодней за ўсё ў 1672 годзе і быў прэзэнтаваны Сойму.
    678). Kowalewski. Kавалеўскае староства гродавае знаходзілася ў Хелмінскім ваяводзтве з сядзібай у Кавалева. Цяпер Кавалева знаходзіцца ў Куяўска-Паморскім ваяводзтве. /Kowalewo. // Wielka encyklopedja PWN. T. 14. Wаrszawa. 2003. S. 490./
    679). Grodeckie. Градзецкае /Гарадокскае/ староства гродавае знаходзілася ў Рускім ваяводзтве (былая Чырвоная Русь). Староста Ян Гнінскі, каля 1680 г. заснаваў там для мясцовых габрэяў мястэчка пад назовам Гнін. Саступіў гэтае староства свайму сыну Уладзіславу. Сядзіба староства знаходзілася ў Гарадку (Городок, Gródek, Gródek Jagiełłoński - месца сьмерці Вялікага князя Літоўскага (1377-1381;1382-13920 ды караля Польшчы (1386-1434) Ягайлы, у праваслаўі Якава, у каталіцтве Уладзіслава ІІ). /Городок; Городоцький район. // Українська радзянська енциклопедія. Т. 3. Київ. 2-е вид. 1979. С. 119-120./
    680). Radzyńskiе. Рыдзінскае староства гродавае знаходзілася ў Хелмінскім ваяводстве. Ян Гнінскі саступіў яго ў 1680 г. свайму сыну Яну, які на той час быў ваяводам Брацлаўскім. /Radzyn. // Slownik geograficzny królestwa Polskiego i innych krajów slowiańskich. T. IX. Wаrszawa. 1888. S. 486./
    681). Starosta. Стараста (староста) – 1). Стараста гродавы - у ВКЛ і Польшчы ў XVI-XVIII ст. - службовая асоба, якая кіравала адміністрацыйнай акругай (паветам), намесьнік Вялікага князя (караля). Першапачаткова ажыцьцяўляў у акрузе поўную дзяржаўную і судовую ўладу. 2). Стараста нягродавы – дзяржаўца каралеўскіх маёнткаў (старостваў), звычайна пажыцьцёва. Не меў адміністрацыйна-судовых функцый, карыстаўся даходамі з маёнтка, у дзяржаўны скарб выплачваў кварту на ўтрыманьне войска. Атрымліваў староства ад манарха і сойму, як узнагароду “за публічныя заслугі”. /Стараста. // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі ў 6 тамах. Т. 6. Кн. І. Мінск. 2001. С. 410./ Стараства, староства – дзяржаўны маёнтак у ВКЛ (XVI-XVIII) і Польшчы (XІV-XVIII), які даваў вялікі князь або кароль на часовае карыстаньне фэадалам за службу. Гродавыя стараствы прыпісваліся да судова-адміністрацыйных цэнтраў – замкаў і складалі кармленьне дзяржаўных службовых асобаў – старастаў. Нягродавыя стараствы даваліся на пажыцьцёвае карыстаньне як узнагарода за паслугі Вялікаму князю (каралю) ці дзяржаве, а таксама здаваліся ў арэнду за пэўную гадавую плату ці ў залог за грашовую пазыку. Старасты імкнуліся як мага даўжэй пратрымаць стараства ў сваім родзе, пераўступалі яго, са згоды караля (вялікага князя) пры жыцьці чальцам сваёй сям’і ці пабочным асобам за плату. Каралі (Вялікія князі) выкарыстоўвалі права раздачы старастваў ў сваіх палітычных мэтах (вэрбавалі сабе прыхільнікаў). /Казлоўскі П.  Стараства. // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі ў 6 тамах. Т. 6. Кн. І. Мінск. 2001. С. 410./
    682). Imć Pan Cypryan Paweł Brzostowski. Бжастоўскі /Брастоўскі/ Цыпрыян Павал (1612-8.6.1688), сын Яна, палкоўніка ў войску ВКЛ - шляхціц гербу Стрэмя, які паходзіў з малапольскага роду, што асеў у ВКЛ у першай палове XVII ст. Вучыўся у Віленскай акадэміі, служыў пры двары канцлера Альбрэхта Радзівіла. Ужо у 1648 г. ён падпісваў элекцыю Яна Казіміра, як віленскі стольнік і як пасол павету упіцкага. Рэгент вялікай канцылярыі ВКЛ у 1640-1650 гг., стольнік віленскі з 1642 г., пісар дэкрэтавы ВКЛ у 1645-1650 гг., рэферэндар ВКЛ у 1650-1681 гг., пісар вялікі ВКЛ у 1657-1672 гг., кашталян троцкі ў 1681-1684 гг, ваявода троцкі з 1684; шматразова выбіраўся паслом на соймы. Адзін з відных дыпляматаў ВКЛ, які курыраваў дачыненьні з Расіяй. У час вайны Расіі з Рэччу Паспалітай 1654-1667 гг. удзельнічаў у перамовах з маскоўскімі пасламі ў Немежы ў 1658 г, у Андросаве ў 1663-1664 гг. У 1667 годзе ён быў прызначаны упаўнаважаным камісарам Рэчы Паспалітай для заключэньня Андросаўскага перамір’я. Тры разы быў у Маскве ў якасьці пасла. За свае працы ў 1670 г. быў узнагароджаны 15 тысячамі злотых. Прымаў удзел у “бурлівым пасольстве” Яна Гнінскага ў Маскву ў 1671-1672 гг., пасьля чаго ў Варшаве з рэляцыяй аб пацьверджаньні Андросаўскай дамовы. Быў паслом у Маскву ў 1679 годзе, ўжо разам з Янам Гнінскім малодшым. /Пазднякоў В.  Бжастоўскія. // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі ў 6 тамах. Т. 6. Кн. ІІ. Мінск. 2003. С. 343./ У 1683 г. вёў перамовы з маскоўцамі аб вечным міры.У 1684 г. ён ужо ваявода троцкі. Цыпрыян Павал Бжастоўскі меў ад маскоўскага гасудара багата упрыгожаны абраз Прасьвятой Багародзіцы, які ён падараваў менскім езуітам, таму што ягоны сын Антон быў рэктарам Менскай калегіі езуітаў. Бжастоўскі памёр у 1689 г. у Варшаве, а пахаваны быў ў Вільні ў сьв. Яна. Ён вёў дзёньнікі пасольстваў, зьбіраў пісьмы, рэляцыі і г. д. так што гістарычнага матэрыялу пасьля яго засталося 13 тамоў in fol.; іх ўзяў кароль Станіслаў Аўгуст, як матэрыял для дыпляматычнага кодэксу; але невядома, што з гэтым матэрыялам стала. /А. Э.  Бржостовский Киприан-Павел. // Энциклопедический словарь. Т. IVа СПб. 1891. С. 666./ Бжастоўскі быў прыхільнікам маскоўскай кандыдатуры на трон Рэчы Паспалітай, “зрабіўся добрым знаўцам Масквы, але не належаў да выбітных дыпляматаў. У 1679 г. у Маскве не здолеў дамагчыся ані фінансавай, ані ваеннай дапамогі”. ncyklopedia Kresów. Kraków. S. A. S. 59./ Таксама, ня выключана, што “Цыпрыян Павал Бжастоўскі, які з 1650 г. выконваў абавязкі рэферэндара літоўскага, рэгулярна зьбіраў рэляцыі, лісты, вёў хронікі многіх пасольстваў, перапісваў тэксты пастаноў пратаколаў і інш”. /Гісторыя беларускай літаратуры ХІ-ХІХ стагоддзяў у двух тамах. Т. 1. Даўняя літаратура XI – першая палова XVIII стагоддзя. Навуковы рэдактар тома В. А. Чамярыцкі. Мінск. С. 726./ Пэўна меў Дыярыуш Адама Рыгора Каменскага Длужыка.
    683). Referendarz. Рэферэндар (грэч: ό'Ραιφερενδάριος, лац. referendarius - службовая асоба) – пасада ў Рэчы Паспалітай, якая знаходзілася на другім месцы пасьля Вялікага сакратара. Пасады сьвецкага і духоўнага рэферэндара ў Польшчы былі ўведзены ў 1507 г. Жыгімонтам І, а ў ВКЛ адпаведна ў 1539 і 1575 гг. Выслухвалі скаргі прыватных асоб і паведамлялі іх зьмест канцлеру (начальніку канцылярыі, які выконваў функцыі міністра ўнутраных і замежных спраў), а той даводзіў іх да караля (вялікага князя), паведамлялі рашэньні манарха на пададзеныя просьбы і скаргі. Знаходзіліся стала пры каралю (вялікім князю), давалі ім парады. /Рэферэндар. // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі ў 6 тамах. Т.6. Кн. І. Мінск. 2001. С. 178./ Цыпрыян Павал Бжастоўскі быў рэферэндарам ВКЛ з 1650 г. па 1681 г.
    684). Pisarz. Пісар – службовая асоба ў арганізацыях дзяржаўнага і судовага апарату ВКЛ у XIV-XVIII ст. Пісар (сакратар) гаспадарскі ВКЛ (вялікі ў XVII XVIII ст.) – кіраўнік справаводзтва канцылярыі ВКЛ, дарадчык канцлера і вялікага князя, выконваў дыпляматычныя функцыі. /Груша А.  Пісар. // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі ў 6 тамах. Т. 5. Мінск. 1999. С. 506-507./ Цыпрыян Павал Бжастоўскі быў пісарам вялікім ВКЛ з 1657 па 1672 г.
    685). W. В. – Вялікага.
    686). X. Кс. – Княства.
    687). Miadzielski. Мядзел – мястэчка ў Віленскім ваяводзтве ВКЛ. Цяпер горад, раёны цэнтар у Менскай вобласьці Рэспублікі Беларусь. /Князева В.  Мядзел. // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі ў 6 тамах. Т. 5. Мінск. 1999. С. 245./
    688). Dawgouski. Даўгоўскае староства [Daugoskie albo Dawgoskie] - староства ў Троцкім павеце Віленскага ваяводзтва, з цэнтрам у м. Даўгі, цяпер горад Даўгай [Daugai] у Алітускім павеце Рэспублікі Летува. /Литва. Краткая энциклопедия. Вильнюс. 1989. С. 229./ Існавала таксама Даўгелішскае [Daugieliskie albo Dawgieskie] староства ў Ашмянскім павеце Віленскага ваяводства з цэнтрам у м. Даўгелішкі, што ў 4-х мілях ад Свянцянаў ды 16-ці ад Вільні.
    689). Еkonomii. Эканомія (ад грэч. oikonomiа кіраваньне гаспадаркай) або сталовы маёнтак – від дзяржаўнага зямельнага ўладаньня ў ВКЛ. Вылучаны на падставе соймавай канстытуцыі 1589 “Ардынацыя аб каралеўскіх прыбытках Вялікага княства Літоўскага” з каралеўскіх і вялікакняжацкіх уладаньняў для задавальненьня патрэб двара манарха і прыдворнага скарбу. Мелі ўласнае адміністратыўна-гаспадарчае кіраваньне. У адрозьненьне ад эканоміяў іншыя каралеўскія ўладаньні перадаваліся староствам. /Эканомія. // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі ў 6 тамах. Т. 6. Кн. ІІ. Мінск. 2003. С. 252./
    690). Sokolskiej. Саколка – мястэчка ў Гродзенскім павеце Троцкага ваяводзтва ВКЛ. Цяпер горад Sоkółka у Падляскім ваяводзтве Рэспублікі Польшча. /Бажэнаў Ю.  Сакольскі павет. // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі ў 6 тамах. Т. 6. Кн. 1. Мінск. 2001. С. 206./
    691). Administrator. Адміністратар – Кіраўнік. /Гістарычны слоўнік беларускай мовы. Вып. 1. Мінск. 1982. С. 71./ Адміністратор – Службовая асоба, якая кіруе арганізацыяй, установай і пад. /Тлумачальны слоўнік беларускай мовы ў пяці тамах. Т. 1. Мінск. 1977. С. 154./
    692). Wielmożny. Вяльможны – які адносіцца да кола вяльмож; знатны. /Тлумачальны слоўнік беларускай мовы ў пяці тамах. Т. 1. Мінск. 1977. С. 600./ Вяльможа – знатны і багаты саноўнік. /Тлумачальны слоўнік беларускай мовы ў пяці тамах. Т. 1. Мінск. 1977. С. 600./ Гэтае слова, складзенае з назоўніка вело (вельмі) і дзеяслова магчы, - той, хто многа можа, хто мае большую сілу ў дзяржаве і грамадстве, увогуле чалавек знатнага роду або высокага сану. Слова гэтае заўсёды было бытавым і ніколі не было юрыдычным тэрмінам. Яно адпавядае рымскаму орtimus (лепшы, першастацейны).
    693). Aleksandеr Kotowicz. Катовіч Аляксандар, герба Карчак - касьцельны дзеяч ВКЛ, нарадзіўся каля 1622 г. ў Наваградзкім павеце, вучыўся ў Віленскай акадэміі, у Падуанскім унівэрсытэце, што ў Італіі. 23 ліпеня 1657 г. быў абраны канонікам віленскім. У 1658 г. быў паслом Рэчы Паспалітай да Далгарукава. У 1669 г. езьдзіў на элекцыю і каранацыю Міхала Карыбута Вішнявецкага, караля Рэчы Паспалітай (1669-1673). Атрымаў схаластэрыю віленскую, выконваў функцыі афіцыяла ў кансысторыі біскупскай ды аўдытара курыі біскупскай, а таксама быў сакратаром каралеўскім і рэгентам вялікай канцылярыі літоўскай. Сядзібу, якая звалася катовічаўскім палацам, меў у Вільне, каля катэдры віленскай, у перабудаваным ім палацы капітульным. [Біскупства віленскае - царкоўна-адміністратыўная адзінка рымска-каталіцкай царквы ў ВКЛ, якая была утворана ў 1388 годзе.] Быў сакратаром у пасольстве Рэчы Паспалітай 1671 г. у Маскву ў Яна Гнінскага. Склаў зьмястоўную справаздачу аб гэтым пасольстве перад соймам ў чэрвені 1972 г. за што атрымаў у 1672 г. намінацыю на Смаленскае біскупства /Пазднякоў В.  Катовічы. // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі ў 6 тамах. Т. 4. Мінск. 1997. С. 149./, што зацьвердзіў рымскі папа, з захаваньнем схаластэрыі Віленскай, 27 лютага 1673 г. Але з-за таго, што на Смаленшчыне былі Маскоўскія войскі застаўся на сядзібе ў Вільне У 1674 г. удзельнічаў у элекцыі Яна ІІІ Сабескага, які надаў яму прэпразытуру каралеўскай капліцы сьв. Казіміра ў катэдры віленскай (саступіў яе ў 1681 г. свайму брату Эўстахію, каноніку віленскаму). У 1684 атрымаў ад караля намінацыю на біскупства віленскае. Памер 30 лістапада 1686 г. у Вільне. Ня выключана што Аляксандр Катовіч ведаў Адама Рыгора Каменскага Длужыка па Аршаншчыне, калі прыняць што той належаў да Аршанскай шляхты, бо ягоны бацька Ян Катовіч быў стольнікам Аршанскім ды падстаростам Гарадзенскім.
    Па вяртаньні з Сыбіры Крыжаніч працуе перакладчыкам у Пасольскім прыказе ў Маскве. Толькі ў 1677 годзе Крыжанічу дазволілі выехаць у ВКЛ. З Масквы ён выехаў з дацкім пасланьнікам Фрыдрыхам фон Горнам. Шлях ляжаў праз Ноўгарад, Пскоў ды Друю. 10 сакавіка 1678 г. Ю. Крыжаніч прыбыў у Вільню ды зрабіўся манахам ордэну Сьв. Дамініка. [У 1644 г. генэральны капітул дамініканцаў заарганізаваў асобную Літоўскую правінцыю на чале з Пятроніем Камінскім] “У Імпэратарскай Санкт-Пецярбурскай Публічнай бібліятэцы захоўваюцца два пісьмовых творы пра Сыбір на лацінскай мове – першы са збору Залускага, пад назваю:Relatio de Sibiria, qua continetur notitia dictae provinciae: et littoris Oceani Glacialis, et Orientalis; a portu S. Michaёlis Archangeli, usque ad Chinam, sive Catajum. Item de Calmucis Nomadibus: et Alchimistarum fraudibus. Scripta anno 1681. Æternum soli Gloria tota Deo. [г. зн. Аповяд аб Сыбіры, які зьмяшчае ў сабе зьвесткі аб гэтай краіне ды берагах Ледавітага ды Усходняга Акіяну, ад Архангельскага порту нават да Хіны, ці Кітаю. Звыш гэтага некаторыя зьвесткі аб качавых Калмуках ды аб хлусьні ювэліраў, рудаплаўшчыкаў ды Алхімістаў. Пісана ў 1681 году. Адзінаму Богу слава на вякі.] Другі са збору Дуброўскага, пад назваю: Historia de Sibiria sive notitia Regnis (Regni) Sibiriae et littoris Oceani Glacialis et Orientalis: idem (Item) de Calmucis Nomadibus et monnullae narratiunculae de gemmariorum, metallorum (metallaviorum) et Alchimistarum fraudibus. Anonymi autographum circa (annum) MDCLXXX. [г. зн. Гісторыя Сыбіры ці зьвесткі аб царстве Сыбірскім ды берагах Ледавітага і Усходняга Акіяну; тут жа аб качавых Калмуках і некаторыя зьвесткі аб хлусьні ювэліраў, рудаплаўшчыкаў ды Алхімістаў. Ананімны складальніка, каля 1680 г.] Абодва гэтыя творы цалкам паміж сабою падобныя і адрозьніваюцца толькі ў тым, што адзін з іх напісаны старадаўнім, але выразным і прыгожым почыркам; у другім жа загаловак напісаны самім жа Дуброўскім, а астатняе другою рукою найноўшага часу. Зьверх гэтага да гэтага апошняга рукапісу далучаны, няведама кім, нешматлікія ды малаважныя заўвагі і прысьвечаны ліст, які, без сумневу, быў і пры першым рукапісу, але адтуль выразаны. Гэты ліст быў адрасаванынайвыбітнаму ды высакароднаму Гільдэнбранту фон Горну, Яго Дацкай Вялікасьці сакратару... Старадаўнасьць першага рукапісу і стараннасьць почырку, таксама шматлікія ў ёй словы скарочаныя ці па чышчанаму напісаныя, і як відаць замененыя другімі, паказваюць, што яна складае ці аўтатэньнік, ці прынамсі, вярнейшы сьпіс. З подпісаў на загалоўным аркушы бачна, што гэты рукапіс некалі належаў Смаленскаму эпіскапу Катовічу (exlibris Eustachi Kotowicz, episcopi Smolensis m. p.) потым Віленскаму Місіянэрскаму таварыству. (Domus Vilnensis congregationis missionis/Спасский Г.  От издателя [Повествование о Сибири] // Сибрский вестник. Спб. 1822. Ч. 17. С. 3-9/ Эўстахі Станіслаў Казімір Катовіч нарадзіўся ў 1637 г. ва Адэльску каля Гародні. Брат Аляксандра Катовіча, сын Яна стольніка аршанскага. У 1681 г. прыняў годнасьць пралата схаластыка. З 1687 г. біскуп Смаленскі, але таксама меў сядзібу ў Вільні. “Ліст Горна быў адрасаваны ў Маскву, але па памылцы не дайшоў па прызначэньню і, пасьля доўгіх блуканьняў па розных месцах Эўропы, дайшоў да аўтара ў Вільні, што бачна з допісу да ліста. Значыцца, сачыненьне гэтае напісана ў Вільне.” /Тыжнов И.  Обзор иностранных известий о Сибири 2-й половины XVII века // Сибирский сборник. Спб. 1887. С. 113./ У сваёй працы Noord en Oost Tartarye [Амстэрдам 1692; 1705; 1795] галяндзкі географ, бургамістар гораду Амстэрдаму Мікалай Карнілісзон Вітсэн [Witzen, Witsen], які летам 1664 г. прыбыў у Маскву ў сьвіце галяндзкага пасланьніка Якава Борэля, дзе прабыў 3 гады, зьбіраючы матэрыялы для сваёй кнігі, гаворачы аб Сыбіры, прыводзіць вытрымкі з твору Юрыя Крыжаніча Historia de Sibiria ды пры гэтым называе Юрыя “польскім манахам Фрэдэрыкусам Крыжанічам.” /Приложение V. О лицах, сосланных в Тобольск за 1654-1662 гг. // Белокуров С. А.  Юрий Крижанич в России. Москва. 1901. С. 8./ Дарэчы трэба адзначыць што Вітсэн ліставаўся з Крыжанічам, калі той знаходзіўся ў Сыбіры. З гэтага можна зрабіць выснову, што дыпляматы зьбіралі ўсялякія зьвесткі аб сваім ваяўнічым ды ласым на чужое дабро суседам. Таму палонныя, якія вярталіся з палону, пакідалі свае ўспаміны [зразумела, хто быў пісьменны, а ў непісьменных запісвалі], аб сваіх пакутах ды ўсім убачаным і пачутым. “Цікавае паведамленьне галяндзкага вучонага М. К. Вітсэна аб тым, што ў яго яшчэ з канца XVII ст. зьберагалася нідзе не друкаванае апісаньне падарожжа па Сыбіры нейкага сасланага паляка “Nikipera[Чарнігаўскі ?]. М. К. Вітсэн некалькі разоў у сваёй кнізе падае асобныя вытрымкі з ягонага твору”. /Полевой Б. П. Польские сочинения XVII в. о Сибири и роль поляков в истории ранних русских географических открытий в Северной и Восточной Азии. // Русско-польские связи в области наук о Земле. Москва. 1975. С. 12./ Пэўна Вітсэн меў і Дыярыуш Адама Рыгора Каменскага Длужыка, бо ён у сваёй кнізе “Паўночная і Усходняя Тартарыя” змясціў гравюры, якія адлюстроўваюць апісаньні Адама Рыгора Каменскага Длужыка. Не выключана што і ў Аляксандра Катовіча мог быць і Дыярыуш Адама Рыгора Каменскага Длужыка. Дарэчы Катовічы заставаліся Віленскімі сьвятарамі і надалей. Так “Іван Катовіч – сын віленскага сьвятара Катовіча, выкладаў прыроду ў першых трох клясах. Свой прадмет любіў і стараўся вучняў ім зацікавіць. Вучні (Першай Віленскай Беларускай гімназіі) заўсёды заносілі яму ўсялякія цікавыя рэчы.” /Галяк Л. Успаміны. Кн. І. ЗША. 1982. Б. 33./ Праваслаўны царкоўны дзеяч, гісторык, магістар багаслоўя – Іван Антонавіч Катовіч (1839-1915) удзельнічаў у зборы матэрыялаў для кнігі: “Документы объясняющие историю Западно-Русского края и его отношения к России и Польши” [1865]
    694). Scholastyk. Схаластык – багаслоў, выкладчык багасловаў, філёзаф. Схаластыка (ад лац. Schola, якое ад грэч. σχολή школа, ці, бліжэй, ад вытворнага σχολαστικός - Scholasticus - школьны, вучэбны.) – сярэднявечная ідэалістычная філязофія, прадстаўнікі якой імкнуліся да тэарэтычнага абгрунтаваньня і сыстэматызацыі хрысьціянскага веравучэньня. Схаласты імкнуліся умацаваць хрысьціянства шляхам навуковага абгрунтаваньня рэлігійнага сьветапогляду – сынтэзу асноўных ідэй сусьветнай філязофіі, і інтэрпрэтацыі іхняга зместу паводле канонаў хрысьціянскай дагматыкі. /Схаластыка. // Беларуская энцыклапедыя ў 18 тамах. Т. 15. Мінск. 2002. С. 304./ У каталіцкім касьцёле – духоўны, чалец капітулу, які спраўджваў нагляд над школамі дыецэзіі ў ХІІ- ХVІІ ст. /Uniwersalny słownik języka polskiego. T. 4. Warszawa. 2003. S. 299./ Аляксандр Катовіч атрымаў схалацтва віленскае ад Яна Даўгялы Завішы ў 1661 годзе.
    695). Wileński. Віленскі - ад сталіцы Вялікага княства Літоўскага, Рускага і Жамойцкага горада Вільні, населенай у асноўным беларусамі аб ліцьвінамі. У 1795 гадзе, пасьля ІІІ падзелу Рэчы Паспалітай, горад трапіў у склад Расейскай імпэрыі. Толькі ізноў, на непрацяглы тэрмін у 1939 г. (19 верасьня – 25 кастрычніка) Вільня была ў складзе Беларусі, ператварыўшыся потым, па волі бальшавіцкай Масквы ў жамойцкую (летувіскую) сталіцу Vilnius, куды ў сьпешным, парадку звозіліся з сельскай мясцовасьці жамойты, а беларускае насельніцтва прымусова паланізавалася.
    696). Regent. Рэгент (ад лац. regens (regentis) правіцель) – кіраўнічая пасада ў канцылярыях ВКЛ, вядомая з 1590-х г. Прызначаўся канцлерам (падканцлерам), зацьвярджаўся каралём і выконваў свае абавязкі да зьмены канцлера (падканцлера). Адзін з сакратароў канцылярыі ВКЛ. [Сакратар ад лат. secretus давераная асоба – пасада ў канцылярыі ВКЛ, якая непасрэдна займалася справаводзтвам вялікага князя (караля) і прызначалася ім. Часам гэтак называліся вялікакняжаскія пісары, якія вялі дакумэнтацыю Рады ВКЛ, якую пазьней рабілі рэгенты. /Сакратар. // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі ў 6 тамах. Т. 6. Кн. 1. Мінск. 2001. С. 207./] Папраўляў і падаваў на подпіс розныя вялікакняскія дакумэнты, выконваў абавязкі натарыюса. У выніку сьмерці канцлера (падканцлера) выконваў яго абавязкі. /Рэгент. // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі ў 6 тамах. Т. 6. Кн. І. Мінск. 2001. С. 166-167./
    697). Kancelaryi wielkiéj. Канцылярыя (лац. cancellaria) – дзяржаўная ўстанова ў ВКЛ, занятая дзяржаўным справаводзтвам, якой загадваў канцлер. /Канцылярыя. // Беларуская энцыклапедія ў 18 тамах. Т. 8. Мінск. 1999. С. 12./
    698). Rekuperowany. Рэкуперацыя (ад лац. recuperatio – атрыманьне зноў, вяртаньне.) – адасланы назад. /Тлумачальны слоўнік беларускай мовы ў пяці тамах. Т. 5. Кн. 2. Мінск. 1984. С. 607./ Пэўна А. Каменскі быў вызвалены ўжо ў кастрычніку 1672 г. і вярнуўся разам з пасольствам, якое складала справаздачу перад соймам 15 красавіка 1672 г., успрынятую як параза, таму што не змусілі Масковію да саюзу супраць Турцыі. /Przyboś A. Gniński Jan. Polski słownik biograficzny. T. VIII. Wrocław – Kraków - Warszawa. 1959-1960. Reprint. Wrocław. 1990. S. 150./
    699). Ojczyzny. Ойчизна, ойчызна, отчизна, одчизна, отчыжна. отчызна, очизна, оччизна, очызнаРадзіма, айчына. /Гістарычны слоўнік беларускай мовы. Вып. 23. Мінск. 2003. С. 292./ Беспадстаўна сьцьвярджаецца, што Адам Рыгор Каменскі ДлужыкУ 1668 г. па абмену палоннымі вярнуўся да сябе, у Оршу”. /Каменский (Длужик Каменский) Адам. // Энциклопедия Якутии. Т. 1. Москва. 2000. С. 331./ Неўзабаве пасьля вяртаньня пісьменьнік памёр. /Ляўшун Л. В.  Адам Каменскі-Длужык. Дыярыуш. // Анталогія даўняй беларускай літаратуры ХІ - першая палова ХVIII стагоддзя. Мінск. 2-е выд., выпр. С. 808-809./ Пакуль што не вядома куды вярнуўся Адам Рыгор Каменскі Длужыку Княства або Карону, бо толькі дакладна вядома што ў Рэч Паспалітую, дзяржаву абодвух народаў. Але гіпатэтычна можна дапускаць, што ён бываў на Аршаншчыне, бо шляхі з Масквы ляжалі праз яе.
    700). JW. ЯВяснавяльможны.
    701). JMPana. ЯМяго міласьць.
    702). Stokrotną. Стокротный – Стократный. /Насовіч І. І. Слоўнік беларускай мовы. /Словарь белорусскага наречiя. Составленный И. И. Носовичем. Санктпетербург. 1870./ Мінск. 1983. С. 615./

                                            DYARYUSZ  WIĘZIENIA  MOSKIEWSKIEGO
                                                                     MIAST  I  MIEJSC
                                                                     SPISANY  PRZEZ
                                                           ADAMA  KAMIEŃSKIEGO.
    Wzięty byłem w roku 1657. dnia 20. Octobra w potrzebie, kiedy z kniaziem Jurgim Dołhorukim pod Basią między Uchłami była potrzeba, i przykowany do działa, od środy siedziałem aż do niedzieli na zimnie i głodzie wielkim, póki wojsko J. K. Mości nie odstąpiło za Basię do Czereji. Potym nas rozdawano Hołowim strzeleckim, kilku Towarzystwa Pana Stanisława Czyża i innych dano do Kukowińskiego, panów Zdanowiczów do Szepiela, pana Wydawskiego, Wodzienichta i innych. Mnie oddano do Andrzeja Onofrejowicza, i ze mną pięcioro czeladzi z podrożnych chorągwi. Tameśmy siedzieli niedziel 9, dość w nędzy i głodzie, ale jednak mieli na nas respekt mieszczanie mohylewscy, со nas żywili, bobyśmy inaczéj pomarli byli.
    In Januario powieziono nas do Moskwy, 400 człowieka i dzialek 200. Przyjeżdżając do Moskwy, wyszło kilka przykazów strzeleckich przeciwko nas i rajtaryi kilka pułków. Potkali nas na Drogomiłowéj Słobodzie i dali nam po dwie czarki gorzałki i piwa po kubku, a potym po przywitaniu i po téj części, kazano nas pobrać między strzelcy: strzelców dwaj a nasz trzeci, lontami powiązany, szedł między strzelcami. Prowadzono nas mimo carskie pałace po przykazu i te działka i chorągwi trzy i kornetów siedm. Tam nas prezentowano w Przykazie i każdego na imię zapisano. Poprowadzono nas na dwór Carewicza Grodzińskiego (?) i tam nas odebrano Towarzystwa dwanaście, pana Czyża z pod chorągwie hetmańskiéj, i pana Widawskiego, siostrzeńca pana Czarnieckiego, pana Ostrowskiego, pana Bobranickiego, pana Strzyżewskiego, pp. Zdanowiczów dwóch: Jana i Michała, pana Czyża, podkomorzego wileńskiego, pana Łozowskiego, pana Kaczanowskiego, rotmistrza, pana Busme, pana Jachewicza i mnie trzynastego. Tameśmy byli dwie niedzieli, a czeladź po innych gmachach posadzono i nie wolno nam się było z nimi widzieć.
    Potym 9. Februarii przyszło trzech strzelców i dwóch przystawów po nas trzech, po mnie i pp. Zdanowiczów, powiadając nam dobrą nowinę, że zaś Hosudar Car pożałował na odmianę. Myśmy się uradowali i uwierzyli, ale nas to bardzo zdradziło, bo nas wziąwszy, do przykazu Sybirskiego zasadzili, żeśmy i świata nie widzieli przez cały tydzień, aż dopiéro rano 17. Februarii kazano nam się gotować jak najprędzéj w drogę do Litwy. Myśmy się uradowali; pobrawszy ubóstwo dość szczupłe z sobą, szliśmy na podwody po jednemu, a po czterech strzelców za każdym. Powiedzieli, że na odmianę was wieziemy, poprzykrywali nas rozgożami, a potym przyjechaliśmy do Monastyra Trojeckiego, mil 12 od Moskwy. Tam nas pokowali, pp. Zdanowiczów dwóch, a mnie trzeciego. Tam było płaczu i narzekania miasto radości i odmiany, aż na wielką nędzę i niewolą.
    Stamtąd jechaliśmy na Przejasław mil 8; z Przejasławia do Rostowa mil 20; z Rostowa na Jarosław mil 40. Tameśmy za Wolgę przejeżdżali, któréj jest w szérz sążni dwanaście tysięcy w samych brzegach. W tym Jarosławiu kupca i rzemieślników dość, ludzi rozmaitych. Juchty czerwone najlepsze tam robią i nie drogie, także płócien cienkich i pięknych i wojłoków dość tanio. Chleba ma dość i wszelakiéj żywności, oprócz owoców sadowych, których nie ma. Ryby, mięsiwa dość.
    Stamtąd wiedziono nas do Totmy mil 20 rzéką Czyrą, która wpada w Brad. Tam w téj Totmie jest zamek i wojewoda siedzi. To miasto ma po obu stronach rzéki, dlugie jakby na i ćierć mili się rozciągnęło. Stamtąd jechaliśmy rzéką Boudem do Wołogdy mil 40. To miasto jest wielkie, między błotami i rzéką, ma targi wielkie i monastyry bogate i cerkwie, bo tam skład towarów wszelkich od angielskiego portu, prawie wszystkiéj Moskwy przybieżysko. Stamtąd do Moskwy wina, różne sukna, śledzie, korzenie wszelkie, rozmaite zamorskie rzeczy prowadzą. A moskiewskie zaś towary: pieńka, potasz, szmalcuga, wańcoś, woski, skóry, łój, rogoże, których tak jest siła koło tego miasta, i zawsze tam mieszka rewizor, a po moskiewsku Zysuk, (?) który ma przy sobie kilkaset strzelców konnych, i tych rozbójników łapa i różnie karze, wiesza, i ręce, nogi ucina, uszy, nosy, gęby obrzyna, a jednak dość swawoli.
    Stamtąd jechaliśmy do Jamu carskiego, dniem i nocą mil 40 pustynią. Tam przyjechawszy do Jamu, podwody nam poprzemieniano. Potym jechaliśmy rzéką Suchoną mil 60, dniem і nocą. Ludzi mało w koło téj rzéki, bo grunty piaszczyste, błota i jeziora; w dwóch milach albo trzech chałupkę albo kilka postrzeżesz i to ubóstwo; tylko plewy jedzą jak świnie, chleba czystego nie obaczysz, owo nędza wielka.
    Potym przyjechaliśmy do Uściuga wielkiego. Tam staliśmy trzy dni. Zastaliśmy tam pułkownika kozackiego Kresę, którego tam miano tracić, ale przyszła Carska hramota, że go uwolnili od gardła. Kazal go zeslać w Sybir. Tam nam dano podwody i 24 strzelców. Jechaliśmy do Kajgorodka mil 20. Tо miasteczko niewielkie i zameczek bardzo ladajaki, a przecie wojewoda zostaje na nim i ma się dobrze, bo prawo ma takie: choćby nie wiem kto jechał z Sybira, wojewodali, kniaź, bojarzyn, dumny, nawet i brat carski, tedy wolno jemu trząść i rewidować wozy, а со jest nad hramotę carską, to zabiera wszystko na cara i żonę. Nawet do koszuli rozbiera, ale kiedy mu zatkają gębę, to też przepuszcza i kwity daje. Ten Kajgorodek największy bicz na wojewodów sybirskich, i niewiele by miał stąd pożytku, gdyby tylko zamku pilnował. I stąd się poczyna Permia, a Moskwa zowie ją Zyrany, którzy są ludzie dziwnego języka; mają wiarę ruską; powiadają, że ich chrzcił ś Stephan. Ludzie przemyślni, mianowicie w lasach, na wodzie, strzelcy z łuków. Język poszedł trochę na żmudzki. Grunty mają. kamieniste, skały i góry wielkie. Lasy, pola mało со mają. Lud zły, niemiłosierny, na noc nigdy nie przyjmie, a dziwują się cudzoziemcom, jako wielkiemu dziwowisku, zbierają sią na dziw i dają jałmużny, kto со może, a najwięcéj ryb, bo chleba sami mało mają.
    Z Kajgorodka jechaliśmy do Soli Wycomgockiéj mil 69, Permią wszystko, po moskiewsku Zyranami. To miasto piękne i bogatе, a trzyma je Strogan, kupiec carski, i włość wszystkę. Za dawnych carów mają swoje przywileje. Ludzie bogaci, bo ich teraz trzech braci, a przedtym jeden ojciec ich trzymał, кtóry dawał 140 tysięcy rubli do skarbu carskiego, a prócz inszych podarunków i na rozchody bojarom. Та Wycomga leży nad jeziorem i rzéką. Ma warnic 300 i więcéj, kędy sól warzą. Tam naszych gwałt niewolników, ale się z nimi widzieć nie wolno. Miasto drewniane; murów mało oprócz cerkwi. Towary przewoźne, oprócz ryby pałtusta, nakształt mientusów naszych, ałe bardzo wielka; będzie ze dwu wóz, ryb trzech nieuwieźć; a znowu trzeska, со u nas sztokfiszem zowią, ale tam słony, nie suchy, bo go uwarzywszy jedzą z kwasem, albo jagód stłukłszy, miasto kwasu. Chleba mało mają, a wojewoda carski dla sądów tam miészka, ale mało со ma pożytku.
    Stamtąd jechaliśmy do Soli Kamskiéj mil 120 puszczami. To miasto ludne siedzi nad rzéką Kamką jeziora słonego. Kłody tam z całego drzewa cedrowego, albo z osokaru, podobne topoli, wyrobione do téj rzéki wkładają, i woda idzie do kotłów, a kotły są tak wielkie, jakby w cebrów sto i więcéj, żelazne; a soli pud po 20 kopijek. Warnic ma 500, druga sól za mil półtory. Jeziorko niwielkie, ma warnic trzy, ale bardzo wielkie. Sól na cara robią nasi niewolnicy, a najwięcéj Kozaków ukraińskich i nędzę wielką cierpią.
    Stamtąd wieziono nas do Wierzchotura puszczami i kamieniem srogim, wysokimi górami mil 120. Dzień i noc jechaliśmy. Nie bywaliśmy w izbie, tylko stany porobione dla noclegów i pokarmów, tak budki jakie, ale kamień bardzo wysoki, zda się pod same niebiosa. Na jednę górę jechaliśmy mil pięć. Najmowali nas podwodnicy, kto mógl pieszo iść, po 30 kopijek na dzień i więcéj. W pół puszczy nadjechaliśmy ludzi Wogulców, pogan, którzy Boga nie znają, bo mają swoje szatany w lesie, bo ich tam tak zowią, w miejscach skrytych, i tam się zbierają i odprawują swoje nabożeństwo, i bardzo ich ubierają bogato, wieszają sobole, srébro, naczynia wszelakie kupują u Moskwy, a potym moskiewscy ludzie ich obierają i stąd się bogacą. Ale im się rzadko w dobre obraca, bo ich czarują i sila ich od rozumu odchodzi i przepadają. Mają w lesie koczowiska, zrobione z drzewa; nizkie okienko jedno, ogień dzień i noc gore w kominie. Pieców nie mają, ani drzwi, tylko dziura miasto drzwi. Ław także nie mają, tylko na ziemi siedzą. Zwierzem żyją, ale i chleb jedzą, bo kupują u Moskwy za skóry jelenie i łosie. Niedźwiedzia gdy zabiją, to nad nim płaczą, powiadając: że nie my tobie śmierci przyczyną, ale łuk nasz. Potym go zjedzą a głowie się jego modlą, która zawsze w koczowisku w kącie stoi, statkiem nakryta, i różnych sukien nawieszano koło niéj. Zboża ci ludzie nie sieją, tylko się lasem bawią; ryb mało albo nic, bo rzék nie mają wielkich.
    Przyjechaliśmy do Wierzchotura, to miasto ludne i żywności ma dostatek i towarów różnych. Wsi bardzo wiele, i zboża bardzo się rodzą oprócz gryki, téj nie masz. Rzéka Tura idzie pod nim, kamienista i bystra. Tam myto wielkie biorą na cara z kupców i wojewodów także trzęsą, którzy idą z Sybira, Tam nam dano podwody do Oponcina; 100 mil jechaliśmy dzień i noc, puszczami i wioskami, ale bardzo rzadkiemi w mil dziesiątku, chleba ale mają dość. Ten Oponcin pierwsze miasto sybirskie, leży w połozeniu chlebnym i rybnym; we wszystkim mają się dobrze, tylko że Kałmuki często dokazują i wsie koło niego palą.
    Stamtąd jechaliśmy do Tumieni mil 127. Miasto bardzo piękne, w położeniu bardzo bogatym. Chleba, ryby, ptastwo rozmaite tam mają. Jeziorami rzéka Tura przyszła pod nię, ale już nie kamienista, w równinie bardzo pięknéj. Ostróg do koła miasta i bram dwie. Zameczek drewniany. Wsi i słobód ma dość bogatych. Wojewoda tam siedzi.
    Stamtąd jechaliśmy do Tobolska i przyjechaliśmy w kwietnią niedzielę. To miasto leży nad rzéką Irtyszczem i nad Tobolskiem, które rzéki bardzo wielkie i straszne, których u nas w Polsce nie masz. Łączą się pod tym Tobolskiem rzéka Tombolsk od Szwecyi z lewego, a Irtyszcz od Kałmuk z prawego boku. Tym Irtyszczem chodzą mil 100 w wiérzch po sól do jednego jeziora, które sól rodzi lodowatą i tam ją biorą. Chodzi Kozaków po półtora tysiąca z armatą i działami dla Kałmuków, którzy im téj soli bronią. Łodzi bywa po 50 i po 60, a na łódz biorą po 2000 pudów soli i więcéj. Та sól idzie na wszystki Sybir. Z kazny przedaje się po 25 kopijek pud. Tam daléj za tą solą jest miasto Таrа. Tam naszych jest gwałt, ale się zawsze bić muszą z Kałmukami białymi i wielką biédę cierpią. Jam tam nie był, ale widywalem się z naszymi, którzy przyjeżdżali do Tobolska dla poratowania chlebnego i pieniężnegonego; to nam powiadali о swojéj nędzy.
    Tobolsk ma miast dwa: jedno na górze bardzo wysokiéj, a drugie na dole. Chleba dosyć ma i nie drogo; ryb niesłychaną wielkość, bywa po 100 jaziów na kopijkę. Tatarowie bardzo bogaci; mają swoje wsi. Towarami idą; wielbłądów moc wielką mają. Jeżdżą do Daur i do Buchar. Owo zgoła miasto podobne we wszyskim Moskwie, tylko że murów mało. Cerkwi więcéj dziesiątka; z monastyrów metropolita i archimandryt tam miészka. Bo Tombolsk było niegdyś osobne carstwo Casimowskie (?) i trzymał je Casimior (?) Tatarzyn, a wziął je niejaki Jermak, zbójca Wolski, który rozbijał kaznę carską i kupców cara wygnał. Sam to carstwo posiadł; utonął w rzéce Irtyszczu; jak na niego napadli Tatarowie, rzucił się w wodę. Ci tatarowie mają wielkie wolności i zboża sobie sieją, a najwięcéj orkiszu i pszenicy i owsa; żyta mało sieją, tylko Moskwa. Są téż Tatarowie myśliwi, chowają ptaki: krzeczoty, białozory, których rybami karmią. Mają i charty kosmate. Konie mają bardzo dobre, na których lisy gonią i charapnikami biją, a marmurki czarne do kazny carskiéj oddawać; przedawać zaś nikomu nie wolno. Mają téż pancerze bardzo dobre szygami (?) bardzo foremne, pióra bażancie i ogniste strzelby mają. Na popis со miesiąc muszą być gotowi, a to dla buntow naszych. Tam jest więcéj niż 300 w siużbie i dzieciach bojarskich, kozaków służałych 1,200, rajtaryji 1,000, kozaków 2,000, żołdaków 3,000.
    Tameśmy mieszkali od Kwietniowéj niedzieli aż do Ś. Jana. Potym wysłano nas na sam św. Jan do różnych miast łodzi piętnaście, jako do Surguta, do Brzozowa, do Naryma, do Kiecka, a nas człeka 30 na rzékę Lenę, do Jakut. Wsiedliśmy na sam św. Jan ruski w łodzi; żegnaliśmy się z sobą; tam było narzekania dosyć. Płynęliśmy Irtyszczem do ziemi Jawskiego Jamu tydzień cały. Tam sieją jarzynę; żyta się nie rodzą.
    Stamtąd płyneliśmy do Samasowek. Nadjechaliśmy ludzi niewydanych, które zowią się Ościaki. Ci nie sieją, ani orzą, tylko rybami żуją a ptastwem, którego tam moc wielka mianowicie łabędzie, gęsi, kaczek, których tu u nas nie masz. Sami ci Ościaki chodzqą w rybich skórach, i obuwie z tego noszą, kożuchy gęsie i łabędzie. Mieszkają koczowiskami po ostrowach. Ryby sobie wędzą na zimę rozmaite i tłustość rybią zbierają w naczynie z brzozowéj skóry wyrobione, po cebrów dwa; to ją piją ciepło po kwarce, со nam było w podziwieniu wielkim. A sieci robią z pokrzyw i koszule niektórzy z pokrzyw mają. Jadają jakieś bedłki na kształt muchomorów, to się tak popiją gorzéj niż gorzałką; to u nich bankiet najlepszy. Chléb także jedzą i na ryby zmieniają, о które tam nie rudno, bo za lada onuczkę tylko białą, albo za igiełkę, to jesiotra, którego chłop unieśń nie moze; i sami nam dawali jako niewolnikom.
    Stamtąm jechaliśmy do Opp, rzéki bardzo wielkiéj, bo bzegu na wiosnę nie znać, tylko jak morze szérokie, i błądzi po niéj, kto drogi nie świadom, bo bardzo ostrowista. Pod żaglem wiatr zaniesie między ostrowy od rzéki na milę, i tam musi schnąć. Ościaki tymczasem nadejdą i pobiją. Та rzéka poszła w morze ku Szwecyi a my do Surguta udaliśmy się. Тen Surgut nie wielki ostrożek, nic się tam nie rodzi oprócz ogrodnych jarzyn; chléb przywoźny z Tombolska na Kozaków , bo tam lud wszystko służały. Cerkiew jedna; wojewoda i hołowa strzelecki tam mieszka. Ten Surgut ma lisy bardzo piękne i marmurki czarne, jakich gdzieindziéj nie masz, ale nędza wielka, bo chleba malo.
    Stamtąd szliśmy do Narymu; to miasteczko niewielkie i zameczek; lud służały. Zasiewają i rodzi im się po trosze zboże. Stamtąd do Kiecka Opp rzéką, a inni poszli do Tomska, Тоmą rzeka. Idąc do Kiecka, przyszła rzéka z lewego bok; zowią ją Wach; bardzo wielka i széroka. Powiadali nam przystawowie, że obie ze Szwecyi. Та rzéka wpada w Opp. Tam wszystko mieszkają Ościaki, poganie, bo różnk wierzą i w labędzie, i w kaczki, i w żurawie; bogami ich nazywają. A w którego ptaka wierzą, to go nie jedzą, tylko obłupiwszy, na drzewo obloką skórę i tam się modlą i kłaniają.
    Stamtąd poszliśmy Kiecią rzéką, która bardzo krzywa. Szliśmy niedziel 10. Nic nie widzieliśmy oprócz nieba i puszczy. Przyszla nam dróga rzéka Lisica, także wielka jako i Kieć. To nam wody ubyło a roboty przybyło, bo jeszcze krzywiéj poszła. Тą rzéką szliśmy dni pięć. Jakeśmy przyszli do tego miejsca, gdzie ledwie kamieniem chłop przeciśnie, już nie tak pracowaliśmy. Potym przypłynęliśmy do Makowskiego po Pokrowach w tydzień. Ledwośmy doszli, bo juś zamarzały brzegi. Tameśmy byli trzy dni. Odpocząwszy sobie szliśmy potym puszczą mil 25 do Jeniesiejska; tak w nędzy wielkiéj trwaliśmy, bo ani kupić, ani na sobie nieść nie mogliśmy. Przyszedłszy do Jeniesiejska, tameśmy zimowali. To miasto ludne bardzo i bogate w kupca. Towarów ma dość. Wsi ma dostatek. Zboża się obficie rodzą i nie drogi tam chléb; nadzwyczaj tanio, bo pud po dwie kopiejki żyta, a mąki po trzy. Ryb sroga moc; ptastwa i zwierza omal.
    Stamtqąd poszliśmy po świętach w tydzień do Strzałki (tak się nazywa) i Jenisiejem do Ittimu, która rzéka kamienista, bystra, straszna. Kamień goły pod obłoki. Słychać na mil dwie huk straszny. Przyszliśmy do progu, który zowią Szamański. Naleźliśmy ludzi nagich, twarzy popisane w kwiaty różne, nie znać со mężczyzna, со białogłowa. Zowią się Tangusami, mowa poszła na francuską: tam się nam pomagali przeprawować przez Próg. Setnik naszych prezentował, żeśmy niewolnicy, pobrani na wojnie i tak Osudar nam wieść dał po różnych miastach, i jako ziemię wziął i króla naszego. Bardzo nam się dziwowali, a my jeszcze bardziéj; i białogłowy patrąc na nas płakały, wspominając na swoje dzieci, które także w Moskwie siedzą w niewoli za sobole. Potym setnikowwi prznieśli soboli kilkadziesiąt, ryb, mięsa jeleniego. Nie mogliśvy tcgo zjadać do samego Ittimu. Ci tangusi lud lekki, z łuku strzelec niesłychany, chyży. Zimie i lecie włóczą się od rzéki do rzéki dla pożywienia, jedzą w pół surowo, z zabitego zwierza krew swieżą ssią. Z zabitéj łani brzucha wyjąwszy cielęta, jedzą. Każdéj rzeczy nie przepuszczą, lub najbrzydszéj. Żon po dziewięciu mają, a żony ich tak dorze z łuku biją, jak mężczyzna. Jeleni mają stada wielkie po 1,000 i więcéj. Mają także jelenie ćwiczone, że dzikie oszukiwają takim sposobem, że ten jeleń domowy już jest zwyczajny: tedy temu jeleniowi nałożą na rogi rzemienny powróz blizko dziesięciu łokci, i trafia się, że kiedy dziki jeleń przyjdzie, tedy ów jeleń domowy z nim igra, i tak ów powróz na niego zarzuci i upląta go tak, że się ze sobą biedzą, a potym gospodarz, albo pastuch, który chodzil za tymi jeleniami, obaczywszy tego jelenia, z łuku go zabija, a temu krwi z wodą da się napić. Ci Tangusi są poganie i dzicy ludzie, i ni Boga, ni wiary, ni pisma, ni dnia nie znają, jak bestyje żyją. Taka onych jst uciecha: stanie ich kilkanaście do koła, a jeden się położy w tym kole, mając przywiązany kamień albo kości, a ci stoją boso i nago; i woła, leżąc, po tangusku na te słowa: Multach, Mutine, а tą kością kręci do koła koło głowy tak prędko, jako okiem dojrzeć, a ci zaś podskakują w takt, bo kto skacze leniwo, to po koleniach oberwie, i już go sobie mają za głupiego i gnuśnego. Ptaki w lot biją z łuków i śmiali są do zwierza i lekkie na niedźwiedzia nie potrzebuje towarzysza, a gdy w kilku zabiją, to go za nieśmiałego mają i nie konwersują z takimi. W ziemi się umarli nie chowają, bo ich nie przyjmujt tylko na drzewie po miejscach pewnych stawiają się na cedrach, kiedy się wyda ostrów cedrowy, i na sosnach. Mają straż dla zwierza, jednak ich często zrzuca rosomak. Jest czarny kudłaty, podobny do psa i niedzwiedzia; jest drapieżna bestyja i smrodliwa. Ci Tangusi do zimna bardzo trwały lud i głodów bo zimie dla wielkich mrozów trudno im о pożywienie i о zwierza. Tedy bedąc głodny tak się ściska i deskę dobrzucha przywięzuje, aż gdy nadejdzie zwierzę, póty przy nim siedzi, deskę od brzucha odwiązawszy, aż całe zje. Ci Tangusi z tego Jeniesiejska biegają nurtami na kształt sani, tylko że wąskie, jakby na pół łokcia, mało со wiącéj, a długie na łokci 12; może na nich powieźć kamieni 25, po czworo psów zaprzągłszy, a kiedy wiatr, tedy biegną pod żaglem, psy pokładną na nurty, a sam jeden stoi u dyszła rozpiąwszy żagiel, na łyżach bieży jak strzała. Psy kiedy zostaną, a wiatr dobry, ledwie w trzy dni dogonią. Co iść wodą 12 albo 13 niedziel, to nurtami 6 niedziel ubieży, kiedy wiatry dobre, bo gdy chodzą z Jeniesiejska, wstąpiwszy w post, to przychodzą do Ittimu przed kwietnią niedzielą. Takośmy i my szli niedziel 14, bo lud niezwyczajny do wody, ale niewola nauczy wszystkiego.
    Potym szliśmy do Ittimu tak wielką pustynią, żeśmy szczawiem a barzecem żyli, którego tak wiele rzéka Tanguska w prawo, a myśmy powrócili rzéką Ittimem, z kamienia w kamień, z dziwów na dziwy i progi kamienne, do wypowiedzenia trudność niesłychana. Staliśmy na jednym miejscu z tydzień, na sobie przynosząc rzeczy wszystkie z łodzi, nie żalby, gdyby swoje, ale carskie i przystawów, Tameśmy znowu zażyli biédy i głodu przy robocie. Potym przyszliśmy do słobody. Tameśmy trafili na święto moskiewskie; tam nas, pobrali do siebie chłopi, abyśmy z wojewodą ittimskim rozmawiali. Uczyli nas się żegnać po moskiewsku, a kto się lepiéj umiał żegnać, ten był w większym poszanowaniu. Ale zaś wojewoda Tichow Andrejowicz przysłał do nas Polaka, niejakiego Brzozowskiego, który tam już dawno mieszkał, żebyśmy się mieli we wszystkim dobrze, chocćby i skarga jaka była, tedy darmo, kazał poczynać według polskiego zwyczaju. Naszym téż nie wiele potrzeba, sami się domyślą. Uderzyli po baranach, kurach, prosiętach, poczęli się przybierać do piwnic, со widząc gospodarze, buntować się poczęli, jako i przyszło by było do tego, ale że wojewoda postrzegł się, przysłał sto kozaków do nas, abyśmy żadnéj nie ponosili od chłopstwa opresyi. A cj się stało, to przepadło, со tak wiele szkód zbytnich poczynili chłopom.
    Przyszliśmy do Ittimu w dzień Wniebowzięcia Panny Najświętszéj. Ten Ittim miasteczko nad rzé tego imienia. Ten Ittim chleba ma w potrzebę, ryb mało i zwierza, bo cudzoziemcy daleko mieszkają; z towaru onal każda rzecz droga. Łokieć płótna po złotych połtrzecia albo po trzy, igła po groszy 9 bywa, owo zgoła miasto nędzne, a komarów i muchów wielka moc, aż dziegciem ciało smarują, nawet| konie mażą i bydło. W tym Ittimie zaś wojewoda przyjął mile i poczęstował nas; przez trzy dni byliśmy u niegona obiedzie, potym dał nam podwody i szliśmy przez puszczyę znowu mil 26, kamieńmi szkaradnemi i wysokimi górami, i dał nam każdemu po siatce dla muchów, a sama wojewodzina po białych chustach i po chustce na kształt ręcznika. Dał nam po dwa pudy mąki i sucharów na drogę i kilka połci słonin. Birdzo się nam stawił łaskawie, bo sam był więźniem w Polsce lat kilka u Imci Pana Połubińskiego.
    Przeszliśmy pomienioną puszczą i przybyliśmy do rzéki, którą zowią Мaка. Tameśmy zastali gotowe statki, na któreśmy wsiedli i tak prędko, jako strzała z łuku prędzéj lecieć nie może, właśnie jak w studnią kamień rzucony, tak się nam zdało, że już z nami łódź pod ziemię przepadnie. Potym przyjechaliśmy na Kutę. Та rzéka wesoła, już nie tak bystra, bo się wspiéra Lena. I już po ostorowach sieją zboża i po kilka chałuрек tam stoi; chleba dosyć nad tą Kutą. Jest jeziorko po рrawéj ręce słone, jakby sążni 30 do koła, glębokie na sążni 10, a tak przezroczyste, że moze iglę obaczyć na dnie. Tam sól warzą na cara, ale ją drogo przedają.
    Stamtąd wypłynęliśmy na Lenę rzékę, bardzo wielka i brzegi ma bardzo piękne, głęboka, wspaniała, cicha, nie darmo ją Moskwa Matką zowie. Są koło tej rzéki ostrowy bardzo piękne, góry, i drzewa cedrowе і zwierza gwałt. Kozaków tam siła mieczkają, którzy nad tą rzéką mają bydła, koni i żywndści dostatek. Potym nam przyszła z boku prawego rzéka Orsinga, z drugiego boku lewego Ilga, rzéki bardzo wielkie jakoby Wisła. Potym rzéka Wulkan (sic), z prawéj strony rzéka Kiringa, także okrutnie wielka i bystra, tam się chléb rodzi. Potym rzéка Czuczny, tymże podobna; potym Wicim rzéka straszna, trzema częściami wpada w Lenę; góry widać prawie z obłokami równe. Tam jest jedno miejsce, które zowią Scoki, do podziwienia godne, bo rzéka Lena jest tak széroka i glęboka, jak na mil półtora, przewyższa i z fundamentu wywraca i rujnuje, dla tego tam proszą Pana Boga, żeby Lena długo stała, żeby lód struchlał na miejscu, bo kiedy z nagła puszcza, to muszą porzuciwszy wszystko, za góry uciekać. Kiedy stanie, role lodem zarzuca i poryje tak, że już nie będzic co żąć, i tak bez chleba tego roku zostają. Ale w tych Scokach jest tak wązka i krzywa rzéczka, jakby sążni 40, lecz zawsze tak na wiosnę, jak na jesień jednakowa, która między kamieńmi gładkimi i nader wysokimi idzie. Tam rzadko kiedy bez sukody, i nam utonął P. Paweł Chmielewski, towarzysz z pod chorągwi Imci Pana Czarnieckiego, wojewody ruskiego, i muszą zawodzić liny i tak się ciągną. Tam moc wielka sokołów, orłów i innego ptastwa, które jak rybitwowie łowią rybę i оną się karmią. Orzeł stojąc nad brzegiem na kamieniu jedną nogą, a drugą w wodzie, jak ością ryby chwyta. Sokoły zaś żywią się drobniejszym ptastwem. Ale to dziw: kędy sokół ma dzieci, tam ptastwa najwięcéj, bo koło gniazda ich nie bije, ale lata po stronach dla żywności.
    Rzéka potym Putoma, bardzo wielka, i druga Ołokma, także straszna. Tam wszystko Tangusy mieszkają; od Ołokiny poczynają się Jakuty, którzy mają wiarę pogańską i sami psom podobni. Koni stada bardzo wielkie chowają, a białych najwięcéj. Bydła także mają dość. Byki bardzo wielkie chowają, a nosi im przewleczone, jak u niedźwiedzia, także i krów. Wszystko jeżdżą na nich, a konie jedzą, jako psi; niczym się nie brzydzą, nigdy się nie umywają, paznokci nie obrzynają, chodzą nago z łukami, na głowie kaptury z piórami żórawiemi jak straszydła, grzéchu w niczym nie znają. Ni Boga, ni wiary, owo zgoła bestyom podobni. Ci ludzie posiedli tę Lenę i brzegi jéj. Tam się zadna rzecz nie narodzi, bo ziemia nie taje więcéj jak na łokieć. Tam jest zwierza i ptastwa niesłychana moc, ale poganie nie umieją ich zużywać; tak jako psy je jedzą. Co większa, pióra oskubłszy, u kogo jest kocieł, to warzą, u kogo zaś nie masz, to kamieńmi parzą w dzieżkach albo korytach, bez soli. Strój nagi w lecie i zimie. W żartach wstydu żadnego nie mają, ani со grzéch jest, niewiedzą. Na koniach białogłowy jeżdżą, a mają siergi wielkie w uszach, jak talerze srébrne, na czole noszą krągi, a na szyji srébrne i miedziane obręcze. Так i mężczyzny chodzą w skórach jelenich i wołowych, sierścią do ciała, a drugą na wywrot. Luki mają długie, wyżéj człowieka, a cięciwy rzemienne. Żelaza zbierają po brzegu leńskim grudami, i tak dobre jak stal, ale że trudno о rzemieślnika, to się z nim ladajako sprawują.
    Potym przepłynęliśmy do Jakut, przed Pokrowami we wilią, do ostrożku. Leży to miasteczko nad samą Leną na pięknym bardzo miejscu i wesołym, ale na głodnym, bo się tam żadna rzecz nie urodzi, oprócz kapusty, i to bez główek, a rzepa rzadko się uda. Tam ludzi zawsze siużałych 700, regestrowych Кozaków, których rozsyłają po lasach, rzékach i po różnych uroczyszczach. Ci zbierają na cara sobole, odejmując od tych ludzi, których stamtąd со rok kilka tysięcy posyłąją carowi, lisy, czerwonych 9,000, oprócz marmurków, tych nie wiele, gronostajów, popielic, rysi, to tam za nie głucho bobry, wydry i te głucho, ale tego moc wielka.
    Wojewoda Jakucki ma także dochody, jakich trudno wypowiedzieć, ale się im nie nadają: albo umrze, albo w głowę zajdzie; z tych tam posyłają, którzy bez nosa, nic dobrego, giną z duszą i cialem. Tam wszystka rzecz droga, oprócz futer, ale trudno wywozić. Białogłowy chodzą w skórach jelenich cienkich, miasto koszul, w kapturach sobolich i sukienkach atłasowych, sobolami podszytych, ale bez koszuli, chyba na święta uroczyste koszule na się wdzieje; także i chléb tylko na uroczystość jadają, a mięso jedzą jak chléb, i rybę z jagodami, ptastwo żyjące, których tam noc wielka. Mléko kobyle piją. W tych Jakutach od Maja począwszy do Septembra, mało со nocy, bo zawsze widno jak w dzień, nie znać kiedy świta, kiedy mierzcha. Zaś daléj w Zyganach (?) ku morzu płynąc 4 niedziel, minąwszy Aldan, rzéke, która jest bardzo wielka, z prawego boku wyszła druga Tana, trzecia Maja, rzéki bardzo potężne, jakich u nas Polska nie ma. Znowu Ucur z lewego boku, bardzo potężna i wielka rzéka, tam łowią rybę którą zowią kałuską; jest jéj wdłuż sążni 16, i większe bywają bliżéj morza, ale wyżéj Ucuru nie chodzą. Nasolą z niéj beczek po 60 albo 50. Jak do kałuski przyjdzie inna ryba, a obije się о nię, to uchodzi ranna. Tam w tych Zyganach słońce nigdy nie zachodzi, ale stoi jak największa kadź czerwona, a od niego promienie nie świecą; po kilku godzinach pocznie się podbijać wzgórę i promienie od niego poczną świecić, a to się tylko dzieje od pelni maja aż do pelni Octobra. Potym słońca i we dnie i w nocy nie widać, zawsze pochmurno, oprócz miesiąca, który zaś w nocy świeci więcéj niż słońce. Tam nad morzem są góry wielkie i ludzie dzikie; bardzo się w psach kochają, których mają po kilkudziesiąt i po kilkuset. To największy pan, który ma psów najwięcéj. Na psach jeżdżą, psy jedzą, w psich skórach chodzą i z córkami posag dają psy i ubiory psie mają, drożéj sobie ich szacują niż sobole, albo inne piękne zwierzęta. Lud prosty; nic innego nie mają oprócz psów. Poganie, bałwochwalcy, czarownicy wielcy; z djabłami z ust w usta mówią; jawnie i widomie im się pokazują w postaciach różnych bestyj, ptaków, żmiów, kruków, jako w со kto wierzy, takie czarownicy ludziom pokazują, а о Bogu nie wiedzą. Ci ludzie mieszkają nad rzéką Lamą, która wpada w morze, jakby w koniec Zimnego Morza. A ostróg stoi od morza na trzy ćwierci mili. Zwierza moc wielką mają, i ryby z morza nachodzą, a najwięcéj téj ryby botki, (?) która w wiérzсh na mil pięć nie idzie dalej, któréj na całą zimę nabierają; jest tak wielka, jko na łokieć, ale tlusta bardzo. Kiedy ta ryba pomieszka w téj rzéce miesiąc, to schudnie i ząby jéj wyrastają, jako palce; bije się po kamieniach, aż jéj żebra widać i tak zdycha, którą się pasą lisy biale, ptastwo, niedźwiedzie, których tam moc wielka, a wszystko białe niedźwiedzie. W tę rzékę Lamę przybywa godzin dwanaście morze, a ubywa także 12 godzin. Tak że zaraz posuszy wszystko i pozaléwa ostrowy spadając, ale nie wszystko z sobą zabiera. Zostają się wody w dolinach, po rywocinach, i moc wielka ryb morskich i raków dziwnie wielkich; dość na jednego człowieka 6 albo 7 raków do jedzenia. Warzyłiśmy i my ich i piekli. Na raki niedźwiedzie biale najbardziéj napadają i bawią się koło nich i w ten czas ich biją, ale to dziwy,że ten niedźwiedź biały kiedy głodny, to szuka pożywienia, со morze wyrzuci, to on żre, a najadłszy się pływa po morzu jako pijawka, zwinąwszy się w kłębek, a kiedy go tak potrzeba wypływa na ląd, to mu morska woda ranę rozjada, i tam go kona, czym kto może.
    Z Lamy poszliśmy na Indikirkę morzem, kocami (?), które tam robią na kształt okrętów, tylko bez żelaza; wiciami zeszywają, a gwożdziami drewnianymi przybijają, żelaza i za grosz tam nie masz. To działo się w roku 1659. Poszedłszy tam na tę Indykirkę, slużyły nam wiatry trzy niedziele, ale potym uderzył wiatr morski, który nagnał lodu, żeśmy mało nie poginęli międzyiy krami. Bylo nas pięć koców; we dwóch boki wyłomały kry, a trzy косе na wierzch lodu wysadziły. Tameśmy siedzieli trzynaście dni, czekając śmierci, az potym dał P. Bóg wiatr, wody przybyło. Znowu nas niósł wiatr na morze, a one dwa косе naprawione, i nadjechaliśmy ludzie, których zowią Giliaki. Jeżdżą na niedźwiedziach i tak nimi kierują, jak u nas końmi, ale im obrzynają paznokcie i zęby wybiérają, a karmią ich na stajni, jak woły, i jedzą ich także. Téz to lud dziki, białogłowy bardzo gładkie, i wysokie mają kolce w spodniéj wardze, a mężczyzna w nosie mosiędzowe i srebrne. Tam chleba nie mają, oprócz zwiérza a ryb, dają jednak dań carowi bardzo wielką.
    Stamtąd poszliśmy na rzekę Amur, która jest wielka i kraje obfite, bośmy znaleźli kilka statków z masztami trzcinianymi, tak grubymi, jako piazda najgrubsza. Powiadali nam, że w wielkich statkach bywa tak gruba, jak się objąć rękami może. Myśmy takiéj nie widzieli, bośmy ledwo stąd tam sami uciekli. Ludzie tam się zowią Czuchczy; wysocy, brodaci, chodzą jakby Bernardyni w kapturach; u każdego paciorki w ręku, szablę ma przy boku na kształt starych kordów, mało со dłuższa nad lokieć, ale lud bardzo bitny. Kraje tam bardzo piękne, ciepłe i obfite, ale nam tam długo nie dali popasać. Zginęło nam naszych ludzi 35, róznych i znaczniejszych, jako to: pan Horoszko, pan Tomasz Stołkowski, pan Krysztof Sołtan, pan Maniewski etc. i Tatarzyn ochrzczony z pod chorągwi p. Czarnieckiego i tak nam nie dali się rozpościerać, byśmy musieli, porzuciwszy wszystko, ucieka przez góry pieszo z wielką nędzą, głodem i fatygą, tylkośmy z duszą i z ciałem powrócili do Lamy. Było téj biédy lat półczwarta, ześmy się po puszczach, po rzekach, morzu włóczyli, mało со zażywając chleba, oprócz zwiérza a ryby, a chust bialych i znaku nie mieliżmy, oprócz skór jelenich; krom nieba i ziemi niceśmy nie widzieli.
    Potym przyjechaliśmy psami do Zygan. Tam przysła od wojewody wiadomość, żebyśmy gotowali косe i morzem szli na Amur rzekę wiosną, i ludzi kilkaset do nas przysłano z żywnoścą, i mnie hramotę carską, setnikostwo i żałowanie, panu Chocimskiemu atamaństwo, со nam nie bardzo , było na ręnkę, ale niewola wiele może, a tak musieliśmy mile przyjąć pół z płaczem. Jednak Pan Bóg dobry nasz smutek obrócił w radość, bo w niedziel 4 przyszła do nas hramota carska, że nam koniecznie kazano do Moskwy, za cośmy Panu Bogu podziękowawszy, powrócili do Jakut, gdze nas wojewoda mile przyjął i wziął od nas relacyą za rękami naszymi i informacyą, со się tam działo, jakie kraje i ludzie. Dziękował nam za służbę i pisał о wszystkim do Саrа i kazał nam ręnce przykładać do tego pisma. Potym nas odpuścił, a tak do Tobolska przyjechawszy, kędy siedział Piotr Iwanowicz Godunow, wojewoda, ten nas zatrzymał, i puścić nas nie chciał żadną miarą. Mieszkaliśmy niedziel 6 w Tobolsku. Że wielka biéda i głód dokuczał, musieli inni zostawać na carskie imię i chrzcić się, bo to ma za wielką przysługę wojewoda carowi, kiedy kogo ochrzci, albo na slużbę carską przyniewoli. I tak inni się do niego udali na slużbę, a ja choć w nędzy wolałem jednak czekać szczęśliwszéj do Moskwy okazyi, i doczekałem się, i przybyłem do Moskwy.
    Gdy szczęśliwie przybyli na stolicę posłowie wielcy do Cara; Imci Jaśnie Wielmożny Imć Pan Gniński Jan, Wojewoda Chełmiński, Kowalewski, Grodecki, Radzyński Starosta; Imć Pan Cypryan Paweł Brzostowski, Referendarz i Pisarz W. X. Litewskiego, Miadzielski, Dawgouski Starosta, ekonomii Sokolskiéj administrator, Wielmożny Imć ksiądz Aleksander Kotowicz, Scholastyk Wileński, Regent Kancelaryi wielkiéj W. X. litewskiego, natenczas jestem rekuperowany z Moskwy i do pożądacéj ojczyzny przyprowadzony, a najbardziéj za staraniem JW. JMPana Wojewody Chełmińskiego, któremu niech Pan Bóg stokrotną da nagrodę.
    Ten mój dyaryusz napisany przezemnie nicéj nie ma fałszywego, ale com widział memi oczyma, tom wyraził, nа со się ręką moją podpisuję.
    Adam Kamieński Dłużyk.

                                               ДИАРИУШ  МОСКОВСКОГО  ПЛЕНА
                                                        ГОРОДОВ  И  МЕСТНОСТЕЙ
                                                                   НАПИСАННЫЙ
                                                          АДАМОМ  КАМЕНСКИМ
    Взят я был в 1657 году 20 дня октября в сражении, когда с князем Юрием Долгоруким на Басе между Углами была битва, и, прикованный к пушке, от среды я сидел аж до воскресенья на холоде и большом голоде, пока войско Е. К. Мосьти не отступило за Басю к Череяе. Потом нас раздали стрелецким головам: несколько товарищества пана Станислава Чижа и других дали Каковинскому, панов Ждановичей, пана Выдавского, Водзенихта и других. Меня отдали Андрею Онуфриевичу и со мною пятеро челяди из дорожных хоругвей. Там мы сидели 9 недель в крайней нужде и голоде, но, однако, к нам имели респект мещане могилевцы, что нас кормили, ибо мы иначе бы умершие были.
    В январе повезли нас в Москву, 400 человек и пушек 200. При подъезде к Москве вышло несколько стрелецких приказов навстречу нам и рейтаров несколько полков. Встретили нас в Дорогомиловой слободе и дали нам по две чарки водки и пива по кубку, а потом, после приветствия и после этого угощения, приказали нас разобрать между стрельцами: стрельцов двое, а наш третий, фитилями связанный, шел между стрельцами. Провели нас мимо царских дворцов по приказу, и те пушки, и три хоругви, и семь корнетов. Там нас представили в приказе и каждого по имени записали. Препроводили нас на двор Грузинского (?) царевича и там нас отобрали товарищества двенадцать: пана Чижа из-под гетманской хоругви, и пана Видавского, племянника пана Чернецкого, пана Островского, пана Бобраницкого, пана Стрижевского, обоих п.п. Ждановичей: Яна и Михала, пана Чижа, виленского подкомория; пана Лозовского, ротмистра пана Качановского, пана Бусмэ, пана Яхевича и меня тринадцатого. Там мы были две недели, а челядь в других зданиях посадили, и нельзя нам было с ними видеться.
    Затем 9 февраля пришли трое стрельцов и двое приставов за нами троими, за мною и п.п. Ждановичами, сообщив нам хорошую новость, что Государь Царь пожаловал на обмен. Мы обрадовались и поверили, но нас здорово обманули, ибо нас, взяв в Сибирский приказ посадили, что мы и света не видели целую неделю, аж только утром 17 февраля приказали нам собираться побыстрее в дорогу в Литву. Мы обрадовались; побрав убожество довольно скудное с собой, шли мы на подводы по одному и по четыре стрельца за каждым. Сообщили, что на обмен вас мы везем, позакрывали нас рогожами, а потом приехали мы в Троицкий монастырь, 12 миль от Москвы. Там нас заковали, обоих п. п. Ждановичей, а меня третьего. Там были плач и стенания вместо радости обмена, аж на большую нужду и неволю.
    Оттуда мы ехали до Переславля 8 миль; из Переславля до Ростова 20 миль; из Ростова до Ярославля 40 миль. Там мы за Волгу переезжали, которая есть в ширь двенадцать тысяч саженей в самых берегах. В том Ярославле купцов и ремесленников достаточно, людей различных. Красную юфть лучше всего там выделывают, и недорогую, также тонких и красивых полотен и войлоков вдоволь дешевых. Хлеба имеют достаточно и всевозможного продовольствия, кроме садовых фруктов, которых нет. Рыбы, мяса хватает.
    Оттуда везли нас до Тотьмы 20 миль рекою Чирою, которая впадает в Брад. Там в той Тотьме есть замок, где воевода сидит. Тот город по обеим сторонам реки, длинный, как бы на четверть мили растянулся. Оттуда ехали мы рекой Боудэм до Вологды 40 миль. Тот город большой, между болотами и рекою, имеет большие торги, богатые монастыри и церкви, ибо там склад различных товаров из английского порта, почти всей Москвы прибежище. Оттуда в Москву вина, различное сукно, сельдь, всякие коренья, разнообразные заморские вещи везут. А московские же товары: пенька, поташ, смальчуг, ванчос, воск, кожи, сало, рогожи, которых этакое множество возле этого города, и всегда там живет ревизор, а по-московски сыщик, который имеет при себе несколько сотен конных стрельцов и разбойников хватает и различно наказывает; вешает, руки, ноги отрубает, уши, носы, губы обрезает, а, однако, хватает своеволия.
    Оттуда ехали мы до царского Яма днем и ночью, 40 миль пустыней. Там нам, приехав в Ям, подводы переменили. Потом ехали мы рекою Сухоною 60 миль, днем и ночью. Людей мало вокруг этой реки, ибо песчаные почвы, болота и озера; за две, либо три мили лачугу или несколько встретишь и то убожество; только жмыхи едят, как свиньи, чистого хлеба не увидишь, вот где большая нищета.
    Потом приехали мы в Устюг Великий. Там стояли три дня. Встретили мы там казацкого полковника Кресу, которого там хотели казнить, но пришла Царская грамота, что его освобождают от смерти. Приказал его сослать в Сибирь. Там нам дали подводы и 24 стрельца. Ехали мы до Кайгородка 20 миль. Это небольшой городишко и очень ветхий замочек, а все же воевода состоит при нем и хорошо содержится, ибо право имеет такое: хоть кто бы не ехал из Сибири: воевода ли, князь, боярин, думный, и даже царский брат, всегда ему можно ревизировать возы, а что есть свыше царской грамоты, то забирать все для царя и жены. Даже до рубашки разденет, но когда ему затыкают губу, то пропускает и квитанции дает. Этот Кайгородок самый большой кнут для сибирских воевод; и немного бы имел отсюда выгоды, если бы только замок охранял. И отсюда начинается Пермия, а Москва зовет ее Зыряны, которой люди странного языка; имеют русскую веру; рассказывают, что их крестил Св. Стефан. Люди находчивые, особенно в лесах, на воде, стрельцы из луков. Язык похож немного на жмудский. Почвы имеют каменистые, скалы и большие горы. Леса, поля мало что имеют. Люд злой, немилосердный, на ночь никогда не примет, а удивляются чужеземцам, как большому чуду, собираются поглядеть на диво и дают милостыню, кто что может, а больше всего рыбы, ибо хлеба сами мало имеют.
    Из Кайгородка ехали мы до Соли Вычегодской 69 миль, все Пермией, по-московски Зырянами. Этот город красивый и богатый, а владеет им Строганов, царский купец, и всей волостью. От давнишних царей Строгановы имеют свои привилегии. Люди богатые, ибо их сейчас трое братьев, а перед этим один их отец владел, который давал 140 тысяч рублей в царскую казну, кроме других подарков и на расходы боярам. Эта Соль Вычегодская лежит у озера и реки. Имеет 300 варниц и больше, когда соль варят. Там наших множество невольников, но с ними нельзя видеться. Город деревянный; кладки мало, кроме церкви. Товары привозные, кроме рыбы палтуса, наподобие наших налимов, но очень большие: бывает, что двувоз трех рыб не увезет, а еще треска, которую у нас называют штокфишем, но там она соленая, не сухая, ибо ее, сварив, едят с квасом, либо ягод столокши вместо кваса. Хлеба мало имеют, а царский воевода для судов там живет, но мало что имеет выгоды.
    Оттуда ехали мы до Соли Камской 120 миль чащами. Этот город людный, расположен у реки Камы и соленого озера. Колоды там из целого кедрового дерева либо осокори, похожей на тополь, выдолбленные в эту реку улаживают, и вода идет к котлам, а котлы такие большие, где-то на сто бадей и больше, железные; а соли пуд по 20 копеек. Варниц имеет 500, другая соль за полторы мили. Небольшое озерцо, имеет три варницы, но очень большие. Соль на царя варят наши невольники, а больше всего украинских казаков, которые большую нужду терпят.
    Оттуда везли нас до Верхотурья чащами и суровым камнем, высокими горами 120 миль. Мы ехали день и ночь. Не бывали мы в избе, только станы, поделанные для ночлегов и еды, этакие будки, но камень очень высокий, кажется, под самые небеса. На одну гору мы ехали пять миль. Нанимали нас возницы, кто мог пешком идти, по 30 копеек на день и больше. В середине чащи мы повстречали людей вогулов, язычников, которые Бога не знают, ибо имеют своих шайтанов, их там так называют, в лесу, в укромных местах и там собираются, и совершают свое богослужение, и очень их убирают богато, вешают соболей, серебро, различную посуду покупают у Москвы, а потом московские люди их обирают и отсюда обогащаются. Но им редко в добро оборачивается, ибо их околдовывают, и сила от их разума отходит и пропадает. Имеют в лесу кочевье, сделанное из дерева, одно низкое окошко, огонь день и ночь горит в камине. Ни печей, ни дверей не имеют, только дыра вместо двери. Скамеек также не имеют, только на земле сидят. Зверем питаются, но и хлеб едят, ибо покупают у Москвы за оленьи и лосиные шкуры. Медведя, когда убьют, то над ним плачут, говоря: «Не мы твоей смерти причина, а лук наш». Потом его съедают, а голове его молятся, которая всегда в кочевье в углу стоит, накрытая посудиной, и платьев разных навешано возле нее. Зерновые эти люди не сеют, только лесом довольствуются: рыбы мало либо нет, ибо рек не имеют больших.
    Приехали мы в Верхотурье, этот город людный и продовольствия имеет в достатке и различных товаров. Деревни очень большие, и зерновые хорошо родятся, кроме гречки, которой нет. Река Тура течет возле него, каменистая и быстрая. Там большую пошлину берут для царя с купцов и воевод; так же трясут тех, которые идут из Сибири. Там нам дали подводы до Епанчина; 100 миль мы ехали день и ночь чащами и деревнями, но очень редкими на десятки миль, хотя хлеба имеют вдоволь. Этот Епанчин первый сибирский город, лежит в расположении хлебном и рыбном; во всем обеспечен хорошо, только что калмыки часто беспокоят и деревни вокруг него жгут.
    Оттуда мы ехали до Тюмени 127 миль. Город очень красивый, в расположении очень богатом. Хлеб, рыбу, различных птиц там имеют. Озерами река Тура пришла к Тюмени, но уже некаменистая, в равнине очень красивой. Вокруг города острог и двое ворот. Замочек деревянный. Деревень и слобод имеет вдоволь богатых. Воевода там сидит.
    Оттуда мы ехали до Тобольска и приехали в Вербное воскресенье. Этот город лежит на реках Иртыш и Тобол, которые очень большие и страшные, каких у нас в Польше нет. Соединяются у того Тобольска, река Тобол от Швеции с левой, а Иртыш от калмыков с правой стороны. Этим Иртышем ходят 100 миль вверх за солью к одному озеру, которое родит ледовую соль, и там ее берут. Ходит казаков по полторы тысячи с арматою и пушками для калмыков, которые от них эту соль обороняют. Лодок бывает по 50 и по 60, а на лодку берут по 2000 пудов соли и больше. Эта соль идет на всю Сибирь. Из казны продается по 25 копеек пуд. Там дальше за этой солью есть город Тара. Там множество наших, но они всегда вынуждены сражаться с белыми калмыками и большую нужду терпят. Я там не был, но виделся с теми, которые приезжали в Тобольск за хлебным и денежным подкреплением; они нам рассказывали о своей нужде.
    Тобольск имеет два города: один на очень высокой горе, а второй в долине. Хлеба имеет вдоволь и недорогой; рыбы неслыханное множество, бывает по 100 язей на копейку. Татары очень богатые: имеют свои деревни с товарами ходят; верблюдов великое множество имеют. Ездят к даурам и к бухарцам. Этот город во всем напоминает Москву, только что кладки мало. Церквей больше десятка; из монастырей митрополит и архимандрит там живут. Ибо Тобольск был когда-то отдельным Кучумовским (?) царством, и владел им татарин Кучум (?), а захватил его какой-то Ермак, разбойник Волжский, который разграбил царскую казну и купцов царя выгнал. Сам на то царство сел; утонул в реке Иртыш; как на него напали татары, бросился в воду. Эти татары имеют большие свободы и зерновые себе сеют, а больше всего полбы и пшеницы и овса; ржи мало сеют, только Москва. Есть также татары охотники, держат птиц: кречетов, белозоров, которых рыбой кормят. Имеют и косматых борзых. Лошадей имеют очень хороших, на которых лис гоняют и арапниками бьют, а мех чернобурок в царскую казну отдают; продавать же никому нельзя. Имеют также панцири очень хорошие шугаи (?), очень совершенные, перья фазаньи и огненные ружья имеют. На смотр каждый месяц вынуждены быть готовы, и это из-за наших бунтов. Там есть больше, чем 300, в службе и в детях боярских, служилых казаков 1.200, рейтаров 1.000, казаков 2.000, солдат 3.000.
    Там мы жили от Вербного воскресенья аж до Св. Яна. Потом выслали нас в сам св. Ян в разные города пятнадцатью лодками, как то: в Сургут, в Березов, в Нарым, в Кетск, а нас 30 человек на реку Лену в Якутск. Уселись мы в самый русский св. Ян в лодки; попрощались мы между собой; там было вдоволь причитаний. Мы плыли Иртышем до земли Демьяновского Яма целую неделю. Там сеют яровые; рожь не родится.
    Оттуда мы плыли до Самара. Повстречали мы невиданных людей, которые зовутся остяки. Эти не сеют, не пашут, только рыбами живут и птицей, которой там большое множество, а именно лебедей, гусей, уток, которых у нас нет. Сами эти остяки ходят в рыбьих кожах и обувь из того же носят, кожухи гусинные и лебяжьи. Живут кочевьями на островах. Рыбу себе коптят на зиму различную и рыбий жир собирают в посуду, сделанную из березовой коры, по двое бадей; то его пьют теплым по кварте, что нам было в большое удивление. А сети делают из крапивы и рубашки некоторые из крапивы имеют. Едят какие-то грибы наподобие мухоморов и так упиваются, хуже, чем водкою, это у них самый лучший банкет. Хлеб также едят и на рыбу меняют, с которой там нетрудно, ибо за любую тряпицу, только белую, либо за иголку дают такого осетра, которого мужчина поднять не может; и сами нам давали как невольникам.
    Оттуда мы ехали до реки Обь очень большой, ибо берега по весне не видать, только, как море, широкая, и блудит по ней, кто дороги не знает, ибо вся в островах. Под парусом ветер занесет между островов от реки на милю, и там вынуждены сохнуть. Остяки тем временем наезжают и убивают. Эта река пошла в море к Швеции, а мы отправились к Сургуту. Этот Сургут небольшой острожек, ничего там не родится, кроме огородных овощей; хлеб привозной из Тобольска для казаков, ибо там люд весь служилый. Церковь одна; воевода и стрелецкий голова там живут. Этот Сургут имеет очень красивых лисиц и мех чернобурок, каких нигде больше нет, но большая нужда, ибо хлеба мало.
    Оттуда мы шли до Нарыма; это небольшой городишко и замочек; люд служилый. Засевают и родятся им понемногу зерновые. Оттуда до Кетска рекою Обь, а другие пошли к Томску рекою Томью. Идя к Кетску, пришла река с левой стороны; зовут ее Вах; очень большая и широкая. Сказывали нам пристава, что обе со Швеции. Эта река впадает в Обь. Там всюду живут остяки, язычники, ибо разному верят: и в лебедей, и в уток, и в журавлей; богами их называют. А в которую птицу верят, то ее не едят, только ободрав, на дерево надевают кожу и тому молятся и поклоняются.
    Оттуда мы пошли рекой Кетью, которая очень кривая. Шли мы 10 недель. Ничего мы не видели, кроме неба и чащи. Пришла к нам вторая река Лисица, такая же большая, как и Кеть. Тут нам воды убыло, а работы прибыло, ибо еще кривей пошла. Этой рекой мы шли пять дней. Как мы пришли до того места, где едва камнем мужчина перебросит, уже не так мы работали. Потом приплыли мы к Маковскому через неделю после Покровов. Едва мы дошли, ибо уже замерзали берега. Там мы были три дня. Отдохнув себе, мы шли потом чащею 25 милъ до Енисейска; в такой большой нужде мы находились, ибо ни купить, ни на себе нести мы не могли. Придя в Енисейск, там мы зимовали. Этот город очень людный и богатый на купцов. Товаров имеют вдоволь. Деревень имеет достаточно. Зерновые обильно родятся, и недорогой там хлеб; необычайно дешев, ибо пуд ржи по две копейки, а муки по три. Рыбы огромное множество, птицы и зверя столько же.
    Оттуда мы пошли через неделю после праздников до Стрелки (так называется) и Енисеем до Илима, которая река каменистая, быстрая, страшная. Голый камень под облака. Слышен на две мили страшный звук. Пришли мы к порогу, который зовут Шаманский. Повстречали мы нагих людей, лица расписаны в разные цвета, не узнать, кто мужчина, кто женщина. Зовутся тунгусами, речь пошла на тунгусском; там нам помогали переправляться через порог. Сотник наших представил, что мы невольники, взятые на войне, и как Государь нам дал приказ вести по разным городам, и как землю взял и нашего короля. Oчень нам удивлялись, а мы еще больше; и женщины, смотря на нас, плакали, вспоминая о своих детях, которые также у Москвы сидят в неволе за соболей. Потом сотнику принесли несколько десятков соболей, рыбы, оленьего мяса. Не могли мы того съесть до самого Илима. Эти тунгусы люд легкий, из лука неслыханный стрелок, проворный. Зимой и летом волочатся от реки до реки для пропитания, а едят полусырое, из убитого зверя свежую кровь сосут. Из брюха убитой лани, вынув теленка, едят. Никакой части не пропустят, даже самой скверной. Жен по девяти имеют, а жены их так же хорошо из лука бьют, как мужчины. Оленей имеют большие стада по 1000 и больше. Имеют также обученных оленей, которые диких обманывают таким способом, что тот домашний олень уже есть обычный: тогда тому оленю накладывают на рога ременный повод около десяти локтей, и получается, что когда дикий олень придет, домашний олень с ним играет, и тот повод на него забрасывает и оплетает его так, что с собой борется, а потом хозяин либо пастух, который ходит за этими оленями, увидев того оленя, из лука его убивает, а тому крови с водою дает напиться. Эти тунгусы язычники и дикие люди и ни Бога, ни веры, ни письма, ни дней не знают, как бестии живут. Такая оных есть утеха: станет их более десятка вокруг, а один ложится в том кругу, имея привязанный камень либо кости, а эти стоят босо и наго; и кричит лежа, по-тунгусски на тех слова: «Мультах, Мутинэ», а тою костью крутит по кругу вокруг головы так быстро, как глазом усмотреть, а эти ж подскакивают в такт, ибо кто скачет лениво, то по коленям получит, и уже его себе считают за глупого и гнусного. Птиц в лет бьют из луков и смелые со зверем, и легкие на медведя без помощи товарища, а когда с несколькими убьет, то его за несмелого считают и не разговаривают с такими. В земле умершие не хоронятся, ибо их не принимает, только на дереве, но в надежных местах; оставляются на кедрах, когда попадается кедровым участок, и на соснах. Имеют охрану из-за зверя, однако их часто сбрасывает росомаха. Она черная, лохматая, похожая на собаку и медведя; это хищная и вонючая бестия. Эти тунгусы к холоду и голоду очень терпеливый люд, ибо зимой из-за больших морозов трудно им с пропитанием и со зверем. Тогда, бывает, голодный так сжимается и доску к брюху привязывает, аж когда набредет на зверя, дотуда при нем сидит, доску от брюха отвязав, аж целого съедает. Эти тунгусы из того Енисейска бегают нартами наподобие санок, только что узкие, как бы на пол-локтя, мало что больше, а длиной на 12 локтей; можно на них повезти 25 камней, по четверо собак запрягши, а когда ветер, тогда бегжит под парусом, собак кладет на нарты, а сам один стоит у дышла, расправив парус, на лыжах бежит, как стрела. Собак когда оставит, а ветер хороший, те едва в три дня догоняют. Что идти водою 12 либо 13 недель, то нартами 6 недель бежат, когда ветер хороший, ибо когда ходят из Енисейска, вступив в пост, то приходят в Илимск перед вербным воскресеньем. Так же и мы шли 14 недель, ибо народ не приученный к воде, но неволя научит всякого.
    Потом мы шли до Илимска такой большой пустынею, что мы щавелем и борщовником жили, которого там много; пошла река Тунгуска вправо, а мы повернули рекою Илимом, с камня в камень, с дивов на дивы и каменные пороги, для высказывания трудность неслыханная. Стояли мы на одном месте с неделю, на себе перенося всякие вещи из лодки: не жалко, если бы свои, но царские и приставов. Там мы снова познали беды и голод при работе. Потом пришли мы в слободу. Там попали на московский праздник; там нас взяли к себе мужики, чтобы мы с илимским воеводой поговорили. Учили нас креститься по-московски, а кто лучше умел креститься, тот был в большом почете. Ну а воевода Тихон Андреевич прислал к нам поляка, некоего Березовского, который там уже давно жил, чтобы мы чувствовались во всем хорошо, хоть бы и жалоба какая была, тогда напрасно; приказал начинать согласно польского обычая. Нашим также немного нужно, сами догадались. Ударили по баранам, курам, поросятам, начали добираться и до погребков, что, увидев, хозяева бунтоваться начали, так и пришли было бы к этому, но воевода поостерегся, прислал сто казаков к нам, чтобы мы никакого не понесли от мужичья насилия. А что случилось, то прошло, что так много чрезмерного вреда причинили мужикам.
    Пришли мы в Илимск в день Успенья Пречистой Богородицы. Этот Илимск городок на реке того же названия. Илимск хлеба имеет в надобность, рыбы и зверя мало, ибо инородцы далеко живут; а из товара почти каждая вещь дорогая. Локоть полотна по два с половиной золотых либо по три, игла по 9 грошей бывает; этот город совсем бедный, а комаров и мух большое множество, аж дегтем тело натирают, даже мажут лошадей и скот. В этом же Илимске воевода принял нас мило и угостил (все три дня были у него на обеде), потом дал нам подводы, и мы шли через чащу снова 25 миль, уродливыми камнями и высокими горами, а дал нам каждому по сетке от мух, а сама воеводиха по белым платкам и по платку наподобие полотенца. Дал нам по два пуда муки и сухарей на дорогу и несколько кусков солонины. Очень к нам относился ласково, ибо сам был пленным в Польше несколько лет у Емти пана Полубинского.
    Прошли мы упомянутую чащу и прибыли к реке, которую зовут Мука. Там мы застали готовые суда, на которые сели и так понеслись, что стрела из лука быстрей лететь не может, подобно как брошенный в колодец камень; так нам показалось, что уже с нами лодка под землю пропадет. Потом приехали мы на Куту. Это веселая река, уже не такая быстрая, ибо подпирается Леной, и уже на островах сеют зерновые, и по несколько лачуг там стоит; хлеба вдоволь на той Куте. Есть озерцо по правую руку соленое, как бы 30 саженей по кругу, глубиной на 10 саженей, а такое прозрачное, что можно иголку увидеть на дне. Там соль варят на царя, но ее дорого продают.
    Оттуда мы выплыли на реку Лену, очень большую и берега имеет очень красивые, глубокая, величавая, тихая, недаром ее Москва зовет матушкой. Есть вокруг этой реки очень красивые поля, горы, кедровые деревья и множество зверей. Казаков там много живет, которые на этой реке имеют скот, лошадей и вдоволь продовольствия. Потом к нам пришла с правой стороны река Орлинга, с другой, левой, стороны Илга, река очень большие, как Висла. Потом река Улькан (sic), с правой стороны река Киренга, также очень большая и быстрая, там родится хлеб. Потом река Чечуй, тем же подобная; потом Витим, страшная река, тремя частями впадает в Лену: горы, по-видимому, почти с облаками равны. Там есть одно место, которое зовут Щеки, достойное удивления, ибо река Лена такая широкая и глубокая, как на полторы мили разливается и из фундамента выворачивает и бурит, из-за того там просят Господа Бога, чтобы Лена долго стояла, чтоб лед сдрябл на месте, ибо когда внезапно пойдет, то вынуждены, побросав все, убегать за горы. Когда случается, пашню льдом забросает и пороет так, что уже не будет чего жать, и так без хлеба того года остаются. Но в этих Щеках речка узкая и кривая, как бы 40 саженей, да всегда такая весной и осенью одинаковая, между гладкими и очень высокими камнями течет. Там редко, когда без вреда, и у нас утонул п. Павел Хмелевский, товарищ из-под хоругви Емти пана Чернецкого, русского воеводы, и вынуждены заводить лини, и так тянутся. Там огромное множество соколов, орлов и иной птицы, которые, как чайки, ловят рыбу и оною кормятся. Орел, стоя у берега на камне одной ногой, другой в воде, как острогою, рыбу хватает. Соколы же питаются мелкими птицами. Но то диво: когда сокол имеет птенцов, там птиц больше всего, ибо вокруг гнезда их не бьет, а летает по сторонам для кормления.
    Затем река Патома, очень большая, и другая, Олекма, также страшная. Там все тунгусы живут; от Олекмы начинаются якуты, которые имеют языческую веру и сами собакам подобны. Лошадей очень большие табуны содержат, а больше всего белых. Скота также имеют вдоволь. Быков очень больших содержат, а носы им проколоты, как у медведя, также у коров. Все ездят на них, а лошадей едят, как собаки; ничем не брезгуют, никогда не умываются, ногти не обрезают, ходят наго с луками, на голове шапки с журавлиными перьями, как у пугала, греха ни в чем не знают. Ни Бога, ни веры, тут во всем подобны зверям. Эти люди обжили эту Лену и ее берега. Там ни одна вещь не урождается, ибо земля не тает более, чем на локоть. Там зверя и птиц неслыханное множество, но язычники не умеют их употреблять; как собаки их едят. Что большие перья общипав, у кого есть котел, то варит, у кого же нет, то камнями парит в квашнях либо корытах, без соли. Наряд одинаковый летом и зимою. В шутках стыда никакого не имеют, что есть грех, не знают. На лошадях женщины ездят, а имеют большие серьги в ушах, как серебряные талеры, на лбу носят круги, а на шее серебряные и медные обручи. Как и мужчины ходят в оленьих и коровьих шкурах, шерстью к телу, а другая навыворот. Луки имеют длинные, выше человека, а тетивы ременные. Железо собирают по Ленским берегу кучами, и такое хорошее, как сталь, но трудности с ремесленниками, и с ним паршиво справляются.
    Потом приплыли мы за день перед Покровами в Якутский острожек. Лежит этот городишко у самой Лены на очень красивом и веселом месте, но на голодном, ибо там ни одна вещь не урождается, кроме капусты, и то без головок, и репа редко удается. Там всегда 700 служивых людей, реестровых казаков, которых рассылают по лесам, рекам и по разным урочищам. Эти собирают на царя соболей, отнимая у тех людей, которых оттуда каждый год несколько тысяч посылают царю, красных лисиц 9000, кроме черно-бурых (тех немного), горностаев, белок, рысей; но там не слышно про бобров, выдры и той глухо, но и этого огромное множество.
    Якутский воевода также имеет доходы, какие трудно описать, но им без пользы: либо умрет, либо сойдет с ума; там из тех посылают, которые без носа, никого хорошего, гибнут с душой и телом. Там всякая вещь дорогая, кроме мехов, но трудно вывозить. Женщины ходят в тонких оленьих кожах, вместо рубашек, в собольих чепцах и атласных платьях, соболями подшитых, но без рубашек, разве что на торжественный праздник рубашки надевается; также и хлеб только на праздник едят, а мясо едят как хлеб, и рыбу с ягодами, употребляют птиц, которых там большое множество. Кобылье молоко пьют. В том Якутске начиная с мая и до сентября, мало что ночи, ибо всегда видно, как днем, не понять, когда светает, когда цемнеет. Дальше же в Жиганске; (7) к морю плыть 4 недели, миновав реку Алдан, которая очень большая; с правой стороны вышла другая Татта, третья, Мая,  очень реки могучие, которых у нас Польша не имеет. Снова Учур с левой стороны, могучая и большая река, там ловят рыбу, которую зовут калужкой. В длину она 16 саженей, и больше бывает ближе к морю, но выше Учура не ходит. Насаливают ее бочек 50 либо 60. Как до калужки подойдет другая рыба и ударится о нее, то уходит раненая. Там в этом Жиганске солнце никогда не заходит, а стоит как большущая кадь, а от него лучи не светят, через несколько часов начинает подниматься вверх и лучи от него начинают светить, а это только происходит от половины мая аж до половины октября. Потом солнце ни днем, ни ночью не видать, всегда хмуро, кроме месяца, который же в ночи светит больше, чем солнце. Там у моря есть большие горы и дикие люди, очень собак любят, которых имеют по несколько десятков и по несколько сотен. Тот самый великий господин, который имеет больше всего собак. На собаках ездят, собак едят, в собачьих шкурах ходят и с дочерьми приданое дают собаками, и одежды собачьи имеют, дороже для себя их ценят, чем соболей, либо иных красивых зверьков. Народ простой; ничего иного не имеет, кроме собак. Язычники, идолопоклонники, большие колдуны; с дьяволами из уст в уста говорят; явно и зрелищно им показываются в образах разных зверей: птиц, змей, воронов, как во что кто верит; так колдуны людям показывают, а о Боге не знают. Эти люди живут на реке Ламе, которая впадает в море, как бы в конец Студеного Моря. А острог стоит от моря на три четверти мили. Зверя большое множество имеют, и рыба из моря находит, абольше всего той рыбы ботки (?), которая вверх на 5 миль дальше не идет, которой на целую зиму набирают; есть такая большая, как с локоть, но очень жирная. Когда та рыба поживет в этой реке месяц, то худеет, и зубы ее вырастают, как пальцы; бьется по камням, аж ее жабры видать, и так сдыхает, ею питаются белые лисиц, птицы, медведи, которых там большое множество, а все медведи белые. В эту реку Ламу прибывает двенадцать часов море, а убывает также 12 часов. Так что сразу посушит все, и разлив с островов спадает, но не все с собой забирает. Остаются воды в долинах, по рытвинам и большое множество морских рыб и удивительно больших раков; довольно на одного человека 6 либо 7 раков для еды. Варили и мы их и пекли. На этих раков белые медведи быстрее всего нападают и забавляются около них, а в это время их бьют, но то удивительно, что этот белый медведь, когда голодный, то ищет пропитания, что море выбросит, то он жрет, а, наевшись, плывет по морю, как пиявка, свившись в клубок, а когда у него какая нужда, выплывает на лед, это ему морская вода рану разъедает, и там его добівают, чем кто может.
    С Ламы пошли мы морем на Индигирку, кочами (?), которые там делают наподобие кораблей, только без железа, вицями зашивают, а деревянными гвоздями прибивают, железа и за грош там нет. Это происходило в 1659 году. Пойдя мы там на ту Индигирку, служили нам ветры три недели, но потом ударил морской ветер, который нагнал льду, что мы чуть не погибли между льдами. Было у нас пять кочей; в двух бока выломали льдины, а три коча наверх льда высадили. Там мы сидели тринадцать дней, ожидая смерти, аж потом дал г. Бог ветер, воды прибыло. Снова нас нес ветер по морю, а оные два коча исправили и встретили мы людей, которых зовут гиляки. Ездят на медведях и так ими управляют, как у нас лошадьми, но им обрезают когти и выбивают зубы, а кормят их в конюшне, как волов, и также их едят. Этот народ также дикий, женщины очень красивые и высокие, имеют кольца в нижней губе, а мужчины бронзовые и серебряные в носу. Там хлеба не имеют, кроме зверя и рыбы, однако дань дают царю очень большую.
    Оттуда пошли мы на реку Амур, которая большая, и край богатый, ибо мы встретили несколько судов с тростниковыми мачтами, такими толстыми, как самая толстая ступица. Сказывали нам, что на больших судах бывает такая толстая, как только можно охватиться руками. Мы такой не видели, ибо мы едва оттуда сами убежали. Люди там зовутся чукчи, высокие, бородатые, ходят как бы бернардинцы в капюшонах, у каждого четки в руке, имеют на боку саблю наподобие старых кордов, мало чем длинней за локоть, но народ очень воинственный. Край там очень красивый, теплый и богатый, но там нам долго не дали побыть. Погибло там наших 35 людей, разных и значительнейших, как то; пан Горошко, пан Томаш Столковский, пан Крыштоф Солтан, пан Маневский etc. и крещеный Татарин из-под хоругви п. Чернецкого; и так нам не дали распространиться, ибо мы вынуждены, побросав все, убегать через горы пешком с большою нуждою, голодом и усталостью, только мы с душой и с телом вернулись на Ламу. Было этой беды три с половиной года, что мы по чашам, по рекам, морю таскались, мало что употребляя хлеба, кроме зверя и рыбы, а белых платков мы и не знали, кроме оленьих шкур; кроме неба и земли, ничего мы не видели.
    Потом мы приехали собаками в Жиганск. Там пришло от воеводы известие, чтобы мы готовили кочи и морем шли на реку Амур весною, и людей несколько сотен к нам прислали с продовольствием, и мне царскую грамоту, должность сотника и жалованье, пану Хотимскому должность атамана, что нам не очень было на руку, но неволя все может, и так мы вынуждены мило принять наполовину с плачем. Однако добрый Господь Бог нашу печаль обратил в радость, ибо через 4 недели пришла к нам царская грамота, что нам наконец приказали в Москву, за что мы, Господа Бога поблагодарив, вернулись в Якутск, где нас воевода мило принял и взял от нас реляцию за нашими руками и информацию, что там происходило, какие края и люди. Благодарил нас за службу и писал обо всем царю, и приказал нам руку прикладывать к этому письму. Потом нас отпустил, и так до Тобольска мы приехали, где сидел воевода Петр Иванович Годунов, тот нас задержал и пускать не хотел никакой мерою. Жили мы 6 недель в Тобольске. Что большая беда и голод донимали, вынуждены иные оставаться на царское имя и креститься, ибо это имел в большую заслугу воевода царю, когда кого окрестит, либо на царскую службу приневолит. И так иные к нему подались на службу, а я хоть в нужде пребывал, однако решил ждать счастливейшей оказии на Москву и дождался, и прибыл в Москву.
    Когда счастливо прибыли в столицу великие послы к Царю; Емти Ясный Вельможный Емть пан Гнинский, воевода Хелминский, староста Ковалевский, Гродецкий, Радзинский, Емть пан Циприан-Павел Бжостовский, референдарий и писарь В. К. Литовского, староста Мядзельский, Давговский, администратор Сокольской экономии; Вельможный Емть ксендз Александр Котович, Виленский схоластик, регент великой канцелярии В. К. Литовского, в то же время я был отослан из Москвы и до вожделенного отечества препровожден, а больше всего старанием ЯВ. ЕМПана Хелминского воеводы, которому пусть Господь Бог стократную даст награду.
    Этот мой диариуш, написанный мною, ничего не имеет фальшивого, а что я видел своими глазами, то я изобразил, на что рукою своею подписываюсь.
    Адам Каменский Длужик.


                                                                    БІБЛІЯГРАФІЯ
    Ks. A. Maryański.  [Wprowadzenie do: Dyaryusz więzienia moskiewskiego miast i miejsc spisany przez Adama Kamieńskiego] // Warta. Książka zbiorowa ofiarowana księdzu Franciszkowi Bаżyńskiemu proboszczowi przy kościele św. Wojciecha w Poznaniu na Jubileusz 50-letniego kapłaństwa w dniu 23. kwietnia 1874. оd jego przyjaciól i wielbicieli. (S popiersiem Jubilara.). W Poznaniu. 1874. S. 378.
    Dyaryusz więzienia moskiewskiego miast i miejsc spisany przez Adama Kamieńskiego. // Warta. Książka zbiorowa ofiarowana księdzu Franciszkowi Bаżyńskiemu proboszczowi przy kościele św. Wojciecha w Poznaniu na Jubileusz 50-letniego kapłaństwa w dniu 23. kwietnia 1874. оd jego przyjaciól i wielbicieli. (S popiersiem Jubilara.). W Poznaniu. 1874. S. 378-388.
    Pierwsi Polacy w sybiryjskiej niewoli. // Ruch literacki. Nr. 28. Lwów. 8 lipca. 1876. S. 32.

    Kronika tygodniowa. // Tygodnik İllustrowany. Warszawa. № 326. 13 (25) marca 1882. S. 186.
    Polacy w Syberji przez Zygmunta Librowicza. Kraków. 1884. S. 34-36, 375.
    Historya literatury polskiej na tle dzejów narodu skreślona przez Maryana Dubieckiego. T. II. Warszawa. 1888. S. 149, XII.
    Пыпинъ А. Н.  Исторія русской этнографіи. Т. IV. Бѣлоруссія и Сибирь. С.-Петербургъ. 1892. С. 316.
    Приложенія V. О лицахъ, сосланныхъ въ Тобольскъ за 1654-1662 гг. // Бѣлокуровъ С. А.  Юрiй Крижаничъ въ Россiи. (По новымъ документамъ). Москва. 1901. С. 48, 70.
    Приложенія V. О лицахъ, сосланныхъ въ Тобольскъ за 1654-1662 гг. // Бѣлокуровъ С. А.  Изъ духовной жизни московскаго общества XVII в. Москва. 1902. [1903] С. 48, 70.
    Приложенія V. О лицахъ, сосланныхъ в Тобольскъ за 1654-1662 гг. [Дейст. Члена С. А. Бѣлокурова.  Юрій Крижаничъ в Россіи.] // Чтения в Императорском обществе Истории и Древностей Российских при Московском университете. Кн. 3 (206). Москва. 1903. С. 48, 70.
    M. D.  Kamieński Adam. // Wielka encyklopedya powszechna ilustrowana. T. XXXIII-XXXIV. Warszawa. 1903. S. 559-560.
    Maryański Aleksander, ks. // Podręczna encyklopedya kościelna. T. XXV і XXVI. Warszawa-Kraków. 1911. S. 322.
    Korbut G.  Adam Dłużyk Kamieński. // Korbut G.  Literatura Polska od początków do powstania styczniowego. Ksiażka podręczna informacyjna dla studjujących naukowo dzieje rozwoju piśmiennictwa рolskiego. Т. ІІ. Od wieku XVIII do r. 1820. [Dopelnienia do tomu I-go] Warszawa-Lublin-Lódź. 1918. S. 485, 510.
    Piłsudski B.  Polacy w Syberji. Le Puy. 1918.
    Maliszewski E., Olszewicz B.  Podręzny słownik geograficzny ze szczególem uwzględnieniem Polski jej spraw i interesów. T. I. Warszawa. MCMXXV. S- 35.
    Kamieński Adam. // Ilustrowana encyklopedja Trzaski, Everta i Michalskiego. T. 2. Warszawa. 1927. S. 824.
    Janik M.  Dzieje Polaków na Syberii. Kraków. 1928. S. 35, 38-41; 457.
    Maliszewski E.  Kamieński-Dłużyk Adam. // Maliszewski E.  Bibljografja pamiętników polskich i Polski dotyczących (druki i rękopisy).  Warszawa. 1928. S. 48.
    Sieroszewski W.  Od pierwszych śladów polskości do wojny światowej. // Polacy na Syberii. Szkic historyczny. Warszawa. 1928. S. 8.
    Korbut G.  Adam Кamieński Dłużyk. // Korbut G.  Literatura polska od początków do powstania styczniowego. Ksiażka podręczna informacyjna dla studjujocych naukowo dzieje rozwoju piśmiennictwa Polskiego. T. I. Od wieku X do końca XVII. (2-е wydanie powiekszone). Warszawa. 1929. S. 536-537.
    Kamieński Adam. // Wielka ilustrawana encyklopedja powszechna. T. VII. Kraków. 1930. S. 150.
    Zieliński S.  Kamieński Adam Dłużyk. // Zieliński S.  Mały słownik pionierów polskich kolonjalnych i morskich. Podróżnicy, odkrywcy, zdobywcy, badacze, eksploratorzy, emigrańci, pamiętnikarze, działacze i pisarze migracyjni. Warszawa. 1933. S.-201-202.
    Zieliński S.  Kaweczyński Jędrzej. // Zieliński S.  Mały słownik pionierów polskich kolonjalnych i morskich. Podróżnicy, odkrywcy, zdobywcy, badacze, eksploratory, emigrańci-pamiętnikarze, działacze i pisarze migracyjni. Warszawa. 1933. S. 209.
    Pobóg-Malinowski W.  Połacy na Syberii. // Przeględ współczesny. T. LXVI. Nr. 195 (lipiec). Warszawa. 1938. S. 104-108.
    Turkowski T.  Dłużyk Kamieński Adam. // Polski słownik biograficzny. T. V/2. źeżyt 22. Kraków. 1939-1946. S. 200.
    № 217. 1666 (174) г. Августа 8. - Поручная запись атамана казачьего Михаила Стадухина, атамана казачьего Семена Дежнева, пятидесятника Григория Татаринова с товарищами по казачьем сыне Дмитрие Алексееве, верстаемом в казачью службу. // Открытия русских землепроходцев и полярных мореходов XVII века на северо-востоке Азии. Сборник документов. Составлен Н. С. Орловой. Москва. 1951. С. 521-522, 572.
    Jakobson R.  Notes on Gilyak. // Academia Sinica. Bulletin of the Institute of History and Philology. Vol. XXIX. pt. I. 1957. S. 255.
    Kamieński Dłużyk, Adam. Dyaryusz więzienia moskiewskiego, miast i miejsc. [A Diary of Muscovite Captivity, Towns and Settlements.] // Jakobson R., Hüttl-Worth G., Beebe J. F.  Paleosiberian peoples and languages a bibliographical guide. New Haven. 1957. S. 31-32.
    Wójcik Z.  Traktat Andruszowski 1667 roku i jego geneza. Warszawa. 1959. S. 173, 264.
    Dłużyk Kamieński Adam. // Bibliografia literatury Polskiej „Nowy Korbut”. T. 2. Piśmiennictwo staropolskie. Warszawa. 1964. S. 136; 501.
    Кamieński Adam, przydomek Dłużyk (Dłużek). // Wielka encyklopedia powszechna PWN. T. 5. Warszawa. 1965. S. 408.
    Полевой Б. П.  Забытый источник сведений по этнографии Сибири XVII века. (О сочинении Адама Каменского-Длужика). // Советская этнография. № 5. Москва. 1965. С. 122-129.
    Полевой Б. П.  Забытый источник сведений по этнографии Сибири XVII века. (О сочинении А. Каменского-Длужика). // Летопись журнальных статей. № 52. (148952-152014). Москва. 1965. С. 8.
    Estreicher K.  Bibliografia Polska XIX stulecia. T. IV. (Wyd. drugie). Kraków. 1966. S. 188.
    Jasiewicz Z.  Perwszy polski opis Syberii. // Poznaj Świat. Warszawa. Nr. 3. 1966. S. 33-35.
    Kałużyński S.  Polskie badania nad Jakutami i ich kulturą. // Szkice z dziejów polskiej orientalistyki. T. 2. Warszawa. 1966. S. 171-173.
    Каменский Длужик А. // Летопись журнальных статей. Вспомогательные указатели к №№ 40-52 за 1966 год. Москва. 1966. С. 145.
    Новгородов И.  Неизвестная книга о Якутии. Этнографическое исследование написано более трехсот лет назад. // Социалистическая Якутия. Якутск. № 37. 13 февраля 1966. С. 4.
    Полевой Б. П.  Забытый источник сведений по этнографии Сибири XVII века. (О сочинении А. Каменского-Длужика)… // История Сибири. Информационно-библиографический бюллетень. № 1. Январь-март. Новосибирск. 1966. С. 14; 81.
    Baranowski W.  B. P. Polewoj, Zabytyj istocznik swiedienii po etnografii Sibiri XVII wieka (O soczinienii Adama Kamienskogo-Dłużika), „Sowietskaja Etnografija”, 1965, z. 5, s. 122-129. // Kwartalnik historii kultury materialnej. Nr. 1. Warszawa. 1967. S. 217.
    Cафронов Ф. Г.  Ссылка в Восточную Сибирь в XVII веке. Якутск. 1967. С. 85.
    Kuczyński A.  Wkład Polaków w badania nad ludami Syberii i ich kulturą. // Lud. T. LI za rok 1967. Cz. II. Wrocław. 1968. S. 505, 509-513, 571, 582.
    Кs. А. Maryański.  [Wprowadzenie do Dyaryusz więzienia moskiewskiego miast i miejsc spisany przez Adama Kamieńskiego.] // Kuczyński A.  Wkład Polaków w badańia nad ludami Syberii. Lud. T. LI za rok 1967. Cz. II. Wrocław. 1968. S. 509.
    Kuczyński A.  Perwsza Polska relacja o ludach Syberii. // Etnografia Polska. T. XII. Wrocław-Warszawa-Kraków. 1968. S. 173-182.
    Василевич Г. М.  Эвенки. Историко-этнографические очерки. (XVIII – начало XX в.). Ленинград. 1969. С. 13, 19.
    Kałużyński S.  Najstarsza polska relacja z wędrówek po Syberii. // Szkice z dziejów Polskiej orientalistyki. T. 3. Warszawa. 1969. S. 67-82.
    Polewoj B. P.  O pobycie w Rosji Adama Kamieńskiego-Dłużyka, autora pierwszej polskiej publikacji o Syberii (nowe materiały). // Polsko-Radzieckie sympozjum, Warszawa 29. 9.-1. 10. 1969 r. Historia rosyjsko-polskich kontaktów w dziedzinie geologii i geografii. Streszczenie referatów. (Wydawnictwo powielone). Warszawa. 1969. S. 54-57.
    Полевой Б. П.  О пребывании в России Адама Каменского-Длужика – автора первого польского сочинения о Сибири. (Новые документы). // Польско-советский симпозиум: История русско-польских контактов в области геологии и географии. Тезисы докладов. (29 сентября – 1 октября 1969 г. г. Варшава). Москва. 1969. С. 50-53.
    Brocki Z.  Szkice z dziejów Polskiej orientalistyki (T. 3). Praca zbiorowa pod red. J. Reychmana, PWN, Warszawa 1969, s. 248, ilustr. Zakład orientalistyki PAN. // Czasopismo geograficzne. T. XLI. Zeszyt 3. Wrocław. 1970. S. 379.
    Hołda-Róziewicz H.  Wkład Polaków w badanie ludów Syberii. // Кwartalnik historii nauki i techniki. Nr. 3. Warszawa. 1970. S. 637-638.
    Gocłowski A.  Polsko-Radzieckie sympozjum. // Czasopismo geograficzne. T. XLI. Zeszyt 3. Wrocław. 1970. S. 393-394.
    Kuczyński A.  Etnograiczny obraz Syberii w świetle osiemnastowiecznej relacji Ludwika Sienieckiego. // Etnografia Polska. T. 14. Zeżyt 1. Wrocław-Warszawa-Kraków. 1970. S. 76; 78.
    Maślankiewicz K.  Polsko-Radzieckie sympozjum o rosyjsko-polskich kontaktach w dziedzinie geologii i geografii. // Kwartalnik historii nauki i techniki. Warszawa. Nr. 1. Warszawa. 1970. S. 212.
    Maślankiewicz K.  Polsko-Radzieckie sympozjum o rosyjsko-polskich kontaktach w dziedzinie geologii i geografii. // Problemy. Nr. 3. Warszawa. 1970. S. 115-117.
    Maślankiewicz K.    Polsko-Radzieckie sympozjum o rosyjsko-polskich kontaktach w dziedzinie geologii i geografii. // Wszechświat. Nr. 1. Warszawa. 1970. S. 23-25.
    Полевой Б.  Необыкновенная школа. // Полярная звезда. №1. Якутск. 1970. С. 123.
    Полевой Б. П.  Сахалин в истории России (середина XVII – начало XIX вв). Историко-географические изыскания. Автореферат. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук. Ленинград. 1970. С. 7; 14.
    Babicz J.  Kontakty polsko-rosyjskie w dziedzinie geografii i geologii (Warszawa, 29 X – 1 XI 1969 r.). // Nauka Polska. 4. Warszawa. 1971. S. 123.
    Babicz J.  Olszewicz B.  Polish Travellers and Explorers of Siberia.  //  VIII International Congress of the History of Sciences Colloquium: History of the exploration and development of Siberia. Moscow. 1971. S. 3; 5; 11.
    Бабич Ю., Ольшевич Б.  Польские путешественники и исследователи Сибири. // VIII Международный конгресс по истории науки. Москва, 18-24 августа 1971 г. Коллоквиум: история освоения и развития Сибири. Москва. 1971. С. 2; 5.
    Грицкевич В.  Край малой ночи. (Летописцы XVII века о Якутии). // Социалистическая Якутия. Якутск. 6 июня 1971. С. 4.
    Грицкевич В.  Край малой ночи. (Летопись XVIII века о Якутии)… // История Сибири. Текущий указатель литературы. Июль-сентябрь 1971. Новосибирск. 1971. С. 23, 136.
    Константинов И. В.  Материальная культура якутов XVIII века. (По материалам погребений). Якутск. 1971. С. 8.
    Babicz J.  Kontakty polsko-rosyjskie w dziedzinie geografii i geologii.  //  Przegląd geologiczny. Zeszyt 2. Warszawa. 1972. S. 374-378.
    Грицкевич В.  Край малой ночи. Летописцы XVII века о Якутии… // Летопись печати Якутской АССР за 1971 год. Якутск. 1972. С. 46.
    Грицкевич В. П.  Вклад уроженцев Белоруссии и Литвы в развитие географических знаний. // Материалы IX межреспубликанских конференций о истории естествознания и техники в Прибалтике (октябрь 1972). Вильнюс. 1972. С. 55.
    Kamieński Adam. // Leksykon PWN. Warszawa. 1972. S. 492.
    Кучинский А.  Описание Сибири XVIII в. (материалы Л. Сеницкого о Сибирских аборигенах и их культуре). // Советская этнография. № 1. Москва. 1972. С. 31; 34.
    Kuczyński A.  Syberyjskie szlaki. Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk. 1972. S. 20; 68-70; 75; 106; 116; 118-119; 124; 128-130; 133-135; 138-139; 141; 144; 394; 403; 406; 414; 419-420; 434; 436; 442.
    Maślankiewicz K.  Polsko-Radzieckie sympozjum “Historia rosyjsko-polskich kontaktów w dzedzinie geologii i geografii”. “Польско-советский симпозиум: “История русско-польских контактов в области геологии и географии”. // Rocznik Polskiego towarzystwa geologicznego. T. XLII. Zeszyt 4. Warszawa-Kraków. 1972. S. 425; 431.
    Olszewicz B.  O potrzebie badań nad historią wzajemnych stosunków w zakresie geografii pomiędzy Polską i Rosją i narodami Związku Radzieckiego. // Historia kontaktów Polsko-Rosyjskich w dzedzinie geologii i geografii (Monografie z Dziejów Nauki i Techniki. T. LXXXII.). Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk. 1972. S. 245.
    Полевой Б. П.  О пребывании в России Адама Каменского-Длужика, автора первого польского сочинения о Сибири. // Historia kontaktów Polsko-Rosyjskich w dzedzinie geologii i geografii (Monografie z Dziejów Nauki i Techniki. T. LXXXII.). Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk. 1972. S. 9; 275-282.
    Полевой Б. П.  Поляки в истории географических открытий на востоке Сибири в XVII – начале XVIII вв. Обзор вновь выявленных архивных источников. // История русско-польских контактов в области геологии и географии. 2-й Польско-Советский симпозиум (тезисы докладов). Ленинград 12.VI-19.VI 1972. Ленинград. 1972. С. 57-58.
    Polewoj B. P.  Polacy w historii odkryć geograficznych we Wschodnej Syberii od XVII do początków XVIII w. Przegląd ostatnio ujawnionych źródel Archiwalnych. // Historia Rosyjsko-Polskich kontaktów w dzedzinie geologii i geografii. Streszczonia referatów. II Polsko-Radzieckie sympozjum. Leningrad 12 VI-19 VI 1972. Akademia nauk ZSRR – Polska Akademia nauk. Warszawa. 1972. S. 136; 137; 182; 207.
    Reychman J.  Ostatnie prace o polskim wkładzie w badania ludów Azji północno-wschodniej. // Przegląd orientalistyczny. Nr. 1. Warszawa. 1972. S. 64; 66.
    Babicz J.  Kontakty polsko-rosyjskie w dziedzinie geografii i geologii. // Kwartalnik historii nauri i techniki. Nr. 1. Warszawa. 1973. S. 157-158.
    Borsuk W.  Śnieżna republika. Notatnik Jakucki. Warszawa. 1973. S. 161.
    Рогов А. И.  Россия в польских исторических и географических сочинениях. // VII Международный съезд славистов. Варшава, август 1973. История, культура, этнография и фольклор славянских народов. Доклады советской делегации. Москва. 1973. С. 259-262.
    Рогов А. И.  Россия в польских исторических и географических сочинениях XVII в… // История Сибири. Текущий указатель литературы. № 3. Новосибирск. 1973. С. 24; 100.
    Коршунаў А. Ф.  Нататкі з падарожжа па Сібіры ў XVII ст. (“Дыярыуш” Адама Каменскага). // Весці Акадэміі Навук Беларускай ССР. Серыя грамадскіх навук. №1. Мінск. 1973. С. 101-109.
    Коршунаў А. Ф.  Нататкі з падарожжа па Сібіры ў XVII ст. (“Дыярыуш” Адама Каменскага”… // Летапіс друку БССР. № 1. Мінск. 1973. С. 70; 203.
    Krzyżanowski J.  Pierwszy nasz pamiętnik jeńca-sybiraka. // Pamiętnikarstwo Polskie. Nr. 3/4. Warszawa. 1973. S. 214-217.
    Полевой Б. П.  Адам Каменский-Длужик в Восточной Сибири и источники его географических сообщений. (Результаты дальнейших архивных изысканий). // Historia kontaktów polsko-rosyjskich w dzedzinie etnografii. Konferencja naukowa (Streszczene referatów) 19-20 września 1973 roku we Wrocławiu. Wrocław. 1973. S. 39-42. [Do użytku wewnętrznego]
    Posern-Zieliński A.  Kształtowanie się etnografii Polskiej jako samodzielnej dyscypliny naukowej (do 1939 r.). // Historia etnografii Polskiej. Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk. 1973. S. 35; 38.
    Słabczyński W.  Polscy podróżnicy i odkrywcy. Warszawa. 1973. S. 49.
    Sokolewicz Z.  Miejsce etnografii Polskiej w nauce obcej (do 1939 r.). // Historia etnografii Polskiej. Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk. 1973. S. 171-172.
    Djakow W. A.  Uduiał Polaków w badaniach i zagospodarowaniu Syberii w XIX wieku. [Tłum. St. Nikoniuk] // Przegląd historyczny. T. LXV. Zeszyt 4. Warszawa. 1974. S. 626.
    Иванов В. Ф.  Историко-этнографическое изучение Якутии XVII-XVIII вв. Москва. 1974. С. 33-35, 37.
    Коршунаў А. Ф.  “Дыярыуш” Адама Каменскага Длужыка. // Беларуская літаратура і літаратуразнаўства. Міжвузаўскі зборнік. Вып. 2. Мінск. 1974. С. 183-186.
    Каменскі Длужык А.  Дыярыуш маскоўскага палону з апісаннем гарадоў і мясцовасцей. [пераклаў на беларускую мову А. Ф. Коршунаў] // Беларуская літаратура і літаратуразнаўства. Міжвузаўскі зборнік. Вып. 2. Мінск. 1974. С. 186-207.
    Каменскі Адам. Дыярыуш маскоўскага палону з апісаннем гарадоў і мясцовасцей… // Летапіс друку БССР. № 12. Мінск. 1974. С. 138; 246.
    Каменскі А. // Летапіс друку БССР 1973. Дапаможныя паказальнікі да №№ 1-12 (студзень-снежань). Мінск. 1974. С. 50.
    Kamieński Adam. // Encyklopedia powszechna PWN. T. 2. Warszawa. 1974. S. 398.
    Плотникова Н. И.  Antoni Kuczyński. Syberyjskie szlaki. Wrocław, 1972, 468 str. // Советская этнография. № 6. Москва. 1974. С. 180.
    Полевой Б. П.  Еще раз о Каменском-Длужике. // Советская этнография. № 4. Москва. 1974. С. 116-120; 190-191.
    Zieliński Z.  Maryański Aleksander Macej. // Polski słownik biograficzny. T. XIX/4. Z. 83. Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk. 1975. S. 102.
    Каменский-Длужик А. // Летопись журнальных статей. Вспомогательные указатели 1-13. Москва. 1975. С. 200.
    Karczmarczuk R.  Antoni Kuczyński, Syberyjskie szlaki, Zakład Narodowy im. Ossolińskich, Wrocław 1972, ss. 468. // Lud. T. LIX. Wrocław-Poznań. 1975. S. 199.
    Коршунаў А. Ф., Чамярыцкі В. А.  Літаратура 16 - 1-й палавіны 17 стагоддзя. // Беларуская Савецкая Энцыклапедыя ў 12 тамах. Т. XII. Беларуская Савецкая Сацыялістычная Рэспубліка. Мінск. 1975. С. 540.
    Полевой Б. П.  Еще раз о Каменском-Длужике… // Летопись журнальных статей. № 4 (9686-13071). Москва. 1975. С. 9.
    Полевой Б. П.  Еще раз о Каменском-Длужике… // История Сибири. Текущий указатель литературы. 1974 г. № 4. Новосибирск. 1975. С. 24; 131.
    Полевой Б. П.  Польские сочинения XVII в. о Сибири и роль поляков в истории ранних русских географических открытий в Северной и Восточной Азии. // Русско-польские связи в области наук о Земле. Москва. 1975. С. 10-11; 214.
    Полевой Б. П., Таксами Ч. М.  Первые русские сведения о нивхах-гиляках. // Страны и народы Востока. Вып. XVII. Страны и народы бассейна Тихого океана. Кн. 3. Москва. 1975. С. 150; 152; 156-157.
    Baranowski W.  Próba zarysu etnografii rosyjskiej ludności Syberii w książce Jna Chyliczkowskiego. // Historia kontaktów polsko-rosyjskich w dziedzinie etnografii (Materiały z konferencji we Wrocławiu). Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk. 1976. S 24.
    Hołda-Róziewicz H.  Lecznictwo ludów Syberii w relacjach polskich zesłańców, podróżników i uczonych. // Historia kontaktów polsko-rosyjskich w dziedzinie etnografii (Materiały z konferencji we Wrocławiu). Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk. 1976. S 51.
    Зыков Ф. М.  Ювелирные изделия якутов. Якутск. 1976. С. 4, 13.
    Каменскі А. // Дапаможныя паказальнікі да №№ 1-12. Летапіс друку БССР 1974. Ч. 1. Імянны паказальнік. Мінск. 1976. С. 58.
    Каменскі-Длужык А. // Беларуская Савецкая энцыклапедыя. Паказальнікі: прадметны, імянны, геаграфічных назваў. Мінск. 1976. С. 329.
    Kamieński-Dłużyk A.  [Indeks nazwisk] // Historia kontaktów polsko-rosyjskich w dziedzinie etnografii (Materiały z konferencji we Wrocławiu). Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk. 1976. S 225-226.
    Kuczyński A.  Polscy badacze ludów Syberii w XIX wieku. Wystawa etnograficzna. // Historia kontaktów polsko-rosyjskich w dziedzinie etnografii (Materiały z konferencji we Wrocławiu). Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk. 1976. S 204-205.
    Kuczyński A.  Perspektywy polsko-radzieckiej współpracy naukowej na polu historii etnografii. // Historia kontaktów polsko-rosyjskich w dziedzinie etnografii (Materiały z konferencji we Wrocławiu). Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk. 1976. S 210; 213.
    Małgowska H. M.  Etnografia Syberii w pracach Ludwika Niemojewskiego. // Historia kontaktów polsko-rosyjskich w dziedzinie etnografii (Materiały z konferencji we Wrocławiu). Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk. 1976. S 110.
    Матвеева Т. П.  К изучению вклада польских ученых в этнографию Сибири и Дальнего Востока. // Historia kontaktów polsko-rosyjskich w dziedzinie etnografii (Materiały z konferencji we Wrocławiu). Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk. 1976. S 117.
    Полевой Б. П.  Адам Каменский Длужик в Восточной Сибири и источники его этнографических сообщений. (Итоги дальнейших архивных изысканий). // Historia kontaktów polsko-rosyjskich w dziedzinie etnografii (Materiały z konferencji we Wrocławiu). Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk. 1976. S 139-149; 234.
    Armon W.  Polscy badacze kultury Jakutów. // Monografie z Dziejów Nauki i Techniki. T. CXII. Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk. 1977. S. 11-13; 19-21; 24; 27; 172.
    Baranowski W.  Pierwsza Polska książka o Syberii. // Acta Universitatis Lodziensis. Zeszyty naukowe uniwersytetu Łodzkiego. Seria I. Nauki humanistyczno-społeczne. Folia Rossica. Nr. 16. Łódź. 1977. S. 70.
    Kopeć B.  Józef Kopeć i jego “Dziennik podróży”. // Tygodnik powszechny. Nr. 36. 1977. S. 2.
    Коршунов А. Ф., Чемерицкий И. А.  Литература 16 – 1-й пол. 17 века.  // Белорусская Советская Социалистическая Республика. Энциклопедия. Минск. 1978. С. 468.
    Kuczyński A.  Witold Armon, Polscy badacze kultury Jakutów. Monografie z Dziejów Nauki i Techniki, t. CXII, Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk, 1977, ss. 177. // Przegląd polonijny. Z. 4. Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk. 1978. S. 131.
    Kuczyński A.  Polska literatura Syberyjska do XX wieku i próba określenia jej roli w studiach etnograficznych nad narodami Związku Radzieckiego. // Lud. T. LXII. Poznań. 1978. S. 135.
    Ласков И.  Научный подвиг узников царизма. Витольд Армон. Польские исследователи культуры якутов. (На польском языке). Вроцлав-Варшава-Краков-Гданьск, 1977. // Полярная звезда. № 2. Якутск. 1978. С. 104.
    Андрюшина Л. Б.  Армон В. Польские исследователи культуры якутов. Armon W. Polscy badacze kultury Jakutów. – Wrocław e. a.: Ossolineum, 1977., - 177 s. (Pol. akad. nauk; Inst. historii nauki, oświaty i techniki, Monografie z dziejów nauki i techniki; T. 112) – Ind. nazw.: s. 171-176. Рез. на англ. и рус. яз. // Общественные науки за рубежом. Реферативный журнал. История. Серия 5. № 2. Москва. 1979. С. 199.
    Иванов В. Ф.  Письменные источники по истории Якутии XVII века. Новосибирск. 1979. С. 10; 228-330.
    Kuczyński A.  Witold Armon, Polscy badacze kultury Jakutów. Monografie z Dziejów Nauki i Techniki, tom CXII, Ossolineum, Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk 1977, ss. 177. // Lud. T. LXIII. Wroclaw-Poznań. 1979. S. 270.
    Kuczyński A.  Udział Polaków w poznaniu Syberii w XVII wieku na tle staropolskich wiadomości o ludach Rosji // Etnografia Polska. T. XXIII. Z. 1. 1979. S. 142-144.
    Плотникова Н. И.  Польские историко-этнографические исследования Сибири. (Историографический обзор). // Вопросы источниковедения и историографии истории досоветского периода. Сборник статей. Москва. 1979. С. 146-147; 153.
    Kamieński Adam (Dłużyk). // Encyklopedia popularna PWN. Warszawa. 1980. S. 325.
    Kuczyński A.  Witold Armon, Polscy badacze kultury Jakutów. Monografie z Dziejów Nauki i Techniki. (Polish researchers of Yakut culture. Monographs from the history of science from technique). Vol 112. Wroclaw-Warsaw-Cracow-Gdańsk, 1977, pp. 177. // Etnologia Polona. Vol. 6. Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk-Łódź. 1980.
    Kietlicz-Wojnacki W.  Polska osągnięcia naukowe na obczyźnie. Od średniowiecza do II wolny światowej. Lublin. 1980.
    Лойка А. А.  Літаратура. // Беларуская ССР. Кароткая энцыклапедыя. Т. 4. Насельніцтва. Мова. Этнаграфія. Фальклор. Літаратура. Мастацтва. Архітэктура. Мінск. 1981. С. 16.
    Лойко О. А.  Литература. // Белорусская ССР. Краткая энциклопедия.  Т. 4. Население. Язык. Этнография. Фольклор. Литература. Искусство. Архитектура. Минск. 1981. С. 17.
    Полевой Б. П.  Плавал ли И. П. Рубец от Лены до Камчатки в 1662 г. ? // Известия Академии Наук СССР. Серия географическая. № 6. Москва. 1981. С. 137; 140.
    Czachowska J., Loth R.  Przewоdnik polonisty. Вibliografie, słоwniki, biblioteki muzea literackie (wyd. 2. uzypelnione). Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk. 1981. S. 657.
    Грыцкевіч В.  Першапраходцы зямлі Сібірскай. 1. Скрозь снег і тайгу. //  Магілёўская праўда. Магілёў. № 24. 5 лютага 1982. С. 4.
    Грыцкевіч В.  Першапраходцы зямлі Сібірскай. 2. Край малой ночы. // Магілёўская праўда. Магілёў. № 25. 6 лютага 1982. С. 4.
    Грыцкевіч В.  Першапраходцы зямлі Сібірскай. 4. “Дакумент” Людовіка Сяніцкага. // Магілёўская праўда. Магілёў. № 26. 9 лютага 1982. С. 4.
    Kuczyński A.  Polacy w dziele cywilizacyjnym na Syberii w początkach kolonizacji rosyjskiej. // Przegląd historyczny. T. LXXIII. Z. 1-2. Warszawa. 1982. S. 49; 60-62.
    Мальдзіс А.  Беларусь у люстэрку мемуарнай літаратуры XVIII стагоддзя. Нарысы быту і звычаяў. Мінск. 1982. С. 17.
    Kamieński Adam. // Encyklopedja powszechna PWN. T. 2. (wyd. trzecie) Warszawa. 1984. S. 401.
    Полевой Б. П.  Плавал ли И. П. Рубец от Лены до Камчатки в 1662 г. ? // Норд-Ост. (Люди, природа, история). Петропавловск-Камчатский. 1984. С. 45; 50.
    Sajkowski A.  Z pól bitewnych nad Basią do kraju Jakutów. // Sajkowski A. W stronę Wednia. Dole i niedole wojenne w świetle listów i pamiętników. Poznań. 1984. S. 220-254; 363-364; 380; 383.
    Baranowski W.  Syberii narody. // Literatura Polska. Przewodnik encyklopedyczny. T. ІІ. Warszawa. 1985. S. 105.
    Каменскі Адам. // Энцыклапедыя літаратуры і мастацтва Беларусі. Т. 2. Мінск. 1985. С. 647.
    Полевой Б. П.  Русские географические открытия на Дальнем Востоке с 30-х гг. XVII в. до 60 гг. XIX в. Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук. (На правах рукописи) 07. 00. 02. История СССР. [Академия наук СССР. Институт этнорафии им. Н. Н. Миклухо-Маклая. Ленинградская часть] Ленинград. 1985. С. 10; 232-233; 429-430; 432-435; 437-438; 483.
    Туголуков В. А.  Тунгусы (эвенки и эвены) Средней и Западной Сибири. Москва. 1985. С. 32; 42.
    Грицкевич В. П.  Край малой ночи. // Грицкевич В. П.  От Немана к берегам Тихого океана. Минск. 1986. С. 47-54; 293.
    Грицкевич В. П.  Острова за переливами. // Грицкевич В. П.  От Немана к берегам Тихого Океана. Минск. 1986. С. 55-56.
    Мальдзіс А. І, Кнацько Г. Дз.  Мемуары (дакастрычніцкі перыяд). // Энцыклапедыя літаратуры і мастацтва Беларусі ў 5-ці тамах. Т. 3. Мінск. 1986. С. 507.
    Полевой Б. П.  Русские географические открытия на Дальнем Востоке с 30-х гг. XVII в. до 60 гг. XIX в. // Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора исторических наук. Ленинград. 1986. С. 16.
    Улащик Н. Н.  Об авторе и книге.  //  Грицкевич В. П.  От Немана к берегам Тихого океана. Минск. 1986. С. 5.
    Ярохін А.  Сярод першапраходцаў – беларусы. // Вячэрні Мінск. Мінск. № 202. 2 верасня 1986. С. 3.
    Ярохин А.  Среди первопроходцев – белорусы. // Вечерний Минск. Минск. № 202. 2 сентября 1986. С. 3.
    Агаханянц О.  От Белой Руси до Тихого океана. // Советская Белоруссия. Минск. № 27. 1 февраля 1987. С. 2.
    Галенко Б.  Маршрутами первопроходцев. // Социалистическая Якутия. Якутск. № 96. 26 апреля 1987. С. 3.
    Казлоўскі П. Р.  Кніга аб людзях подзвігу. // Весці Акадэміі Навук БССР. Серыя грамадскіх навук. Мінск. № 5. 1987. С. 120.
    Кохановский Г.  Через расстояния. А. П. Грицкевич “От Немана к берегам Тихого Океана”, Минск, “Полымя” 1986, 304 с. // Полярная звезда. Якутск. № 3. 1987. 105-106.
    Дзянісаў У.  Hашы землякі ў Сібіры. // Полымя. № 1. Мінск. 1988. С. 209-210.

    Burkot S.  Polskie podróżopisarstwo romantyczne. Warszawa. 1988. S. 145, 147, 157; 158, 404, 437.
    Słabczyński W.  Polscy podróżnicy i odkrywcy. (wyd. drugie zmienione) Warszawa. 1988. S. 42, 413.
    Барковский А.  Дневник Адама Каминского. [Каменскага] // Ленский водник. Якутск. № 86. 1 ноября 1989. С. 4.
    Багдарыын Сүлбэ.  Сөптөөх дуо? // Кыым. Якутскай. № 297. Ахсынньи 28 к. 1989. С. 4.
    Kuczyński A.  Słowo wstępne. // Kuczyński A.  Ludy dalekie a bliskie. Antologia polskich relacji o ludach Syberii. Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk-Łódź. 1989. S. 17.
    Ласкоў І.  Зямляк, а можа. аднапляменнік? // Полымя. № 12. Мінск. 1989. С. 199-200.
    Turkowski T.  Dłużyk Kamieński Adam. // Polski słownik biograficzny. [Reprint]. T. V. Z. 22. Kraków. 1989. S. 200.
    Czachowska J., Loth R.  Przewodnik polonisty. Bibliografie. Słowniki. Biblioteki muzea literackie. (3-e wyd. uzypelnione). Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk-Łódź. 1989. S. 709; 731.
    Грицкевич В. П.  Участие выходцев из Белоруссии в общественной и культурной жизни русского государства в XV-XVII вв. // Славяне: адзінства і мнагастайнасць. Міжнародная канферэнцыя 24-27 мая 1990. Тэзісы дакладаў і паведамленняў. Секцыя. Гістарычнае адзінства і мнагастайнасць культурнага развіцця славянскіх народаў. Мінск. 1990. С. 15.
    Николаев И.  Долгий путь в Якутию. 1. Человек, который умеет сомневаться. // Молодежь Якутии. Якутск. № 41. 4 октября 1990. С. 8.
    Syberia. // Encyklopedia staropolska. T. II. Warszawa. 1990. S. 565.
    Ефремов К.  Польские ссыльные о якутах. // Айсберг. № 6. Якутск. 1901. С. 74-75. [Из нашей истории]
    Kamieński Adam (Dłużyk). // Encyklopedja popularna PWN. (wydanie 21 zmienione i uzupełnione). Warszawa. 1991. S. 353.
    Ласкоў І.  Нашчадкі таямнічае Літвы. // Полымя. № 8. Мінск. 1991. С. 227.
    Janik M.  Dzieje Polaków na Syberii. [Reprint] Wrocław. 1901. S. 38-41.
    Бaтвіннік М. Б.  Даследчык беларускай старажытнай літаратуры. // Весці Акадэміі Навук Беларусі. Серыя грамадскіх навук. № 3-4. Мінск. 1992. С. 99.
    Brus A., Kаczyńska E., Śliwowska W.  Zesłanie i katorga na Syberii w dziejach polaków 1815-1914. Warszawa. 1992. S. 10; 407; 411.
    Ефремов К.  Польские ссыльные о якутах. // Национальные отношения в регионах страны: история и современность. Материалы всесоюзной научной конференции 27-28 июня 1991 г., г. Якутск. Ч. II. Якутск. 1992. С. 11.
    Зыков Ф. М.  Периодическая печать и некоторые вопросы межнациональных отношений в Якутии. // Национальные отношения в регионах страны: история и современность. Материалы всесоюзной научной конференции 27-28 июня 1991 г., г. Якутск. Ч. II. Якутск. 1992. С. 84; 88.
    Петров Н.  Адам Коменскай суруйуулара. // Сахаада. № 14. Муус устар 8 к.; № 19. Ыам ыйын 13 к. С; № 20. Ыам ыйын 20 к.; № 21. Ыам ыйын 27 к. Якутскай. 1992.
    Słabczyńcy W. i T.  Kamieński-Dłużyk Adam. // Słabczyńcy W. i T.  Słownik podróżników Polskich. Warszawa. 1992. S. 87; 165-167.
    Słabczyńcy W. i T.  Kaweczyński Andrzej. // Słabczyńcy W. i T.  Słownik podróżników Polskich. Warszawa. 1992. S. 168.
    Słabczyńcy W. i T.  Siennicki Ludwik. // Słabczyńcy W. i T.  Słownik podróżników Polskich. Warszawa. 1992. S. 284.
    Баркоўскі А.  Беларускія татары і Сібір. // Байрам. Татары на зямлі Беларусі. № 3. Менск. 1993. С. 21-22; 24-25.
    Wieliczko M.  Dłużyk-Kamieński i Sienicki - pierwsi w Jakucku [Sybir w dziejach Polaków. Cz. V.]. // Rota [Kwartalnik dla środowisk polskich i polonijnych w świecie]. Nr 2/3. Lublin. [Uniwersytet Marii Curie-Skłodowskiej]. 1993. S. 68-69.
    Kuczyński A.  Syberia. Czterysta lat polskiej diaspory. Antalogia historyczno-kulturowa. Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk. 1993. S. 34-35; 387; 426.
    Librowicz Z.  Polacy w Syberji. [Reprint] Wrocław. 1993. S. 34-36.
    A. P. [Pośpiech A.]  Kamieński, Dłużyk Kamieński, Adam. // Słownik historyków polskich. Warszawa. 1994. S. 214-215.
    Баркоўскі А.  Нашы на Амуры. // Голас часу. №1. Лондан. 1994. С. 38.
    Walczak-Sroczyńska B.  Jesze o Adamie Каmieńskim-Dłużyku i jego diariuszu. // Studia Rossica II. Związki interdyscyplinarne w badaniach rusycystycznych. Warszawa. 1994. S. 251-259.
    Walczak-Sroczyńska B.  Rosja europejska i Syberia w opinii pierwszego pamiętnikarza-zesłańca. // Polsko-wschodniosłowiańskie powiązania kulturowe, literackie i językowe. I. Literatura i kultura. Materiały z V Międzynarodowej konferencji Naukowej („Perkoz” k. Olsztynka, 7-9 X 1993). Olsztyn. 1994. C. 185-190. [Wyższa szkoła pedogogiczna w Olsztynie. Studia i materiały Nr 58]
    Грицкевич В. П.  Вклад выходцев из Белоруссии и Литвы в научное изучение Азии в XVI – начале XX века. // Страны и народы Востока. Вып. XXVIII. География. Этнография. История. Культура. Санкт-Петербург. 1994. С. 65.
    Kamieński Adam (Dłużyk). // Encyklopedja popularna PWN. (24-e wydanie zmienione i uzupełnione). Warszawa. 1994. S. 353.
    Коршунаў А. Ф.  Каменскі Адам. // Беларускія пісьменнікі. Біябібліяграфічны слоўнік. Т. 3. Мінск. 1994. С. 130-131.
    Kuczyński A.  Polskie opisanie świata. Studia z dziejów poznania kultur ludowych i plemiennych. T. 1. Azja i Afryka. Wrocław. 1994. S. 17-18.
    Maryański A.  [Wprowadzenie do Dyaryuszu więzienia moskiewskiego miast i miejsc spisany przez Adama Kamieńskiego] // Kuczyński A.  Polskie opisanie świata. Studia z dziejów poznania kultur ludowych i plemiennych. T. 1. Azja i Afryka. Wrocław. 1994. S. 17.
    Polewoj B. P.  W poszukiwaniu nowych danych o Diariuszu Adama Kamieżskiego-Dłużyka.  [Tłum. E. Jasiewicz] // Lud. T. LXXVII. Poznań-Warszawa-Wrocław. 1994. S. 235-257.
    Полевой Б. П.  Первые русские, поляки, белорусы и украинцы на Дальнем Востоке (по архивным документам середины XVII века). // Славяне на Дальнем Востоке: проблемы истории и культуры. Доклады и сообщения научной конференции 1-8 октября 1993 г. Южно-Сахалинск. Южно-Сахалинск. 1994. С. 11, 16-17.
    Рэут Г. І.  Коршунаў Аляксандр. Бібліяграфія. // Беларускія пісьменнікі. Біябібліяграфічны слоўнік. Т. 3. Мінск. 1994. С. 385.
    Якаўлева Г. В.  Каменскі Адам. Бібліяграфія. // Беларускія пісьменнікі. Біябібліяграфічны слоўнік. Т. 3. Мінск. 1994. С. 131.
    Аношка В., Брылеўскі М.  Нашы славутыя землякі – даследнікі прыроды і землепраходцы. // Наша слова. № 20-22. Мінск. 1995. С. 7.
    Баркоўскі А. І. [А.]  Каменскі Адам. // Беларускія пісьменнікі. Біябібліяграфічны слоўнік. Т. 6 (Дадатак). Мінск. 1995. С. 610-611.
    Баркоўскі А. І. [А.]  Каменскі Адам. Бібліяграфія. // Беларускія пісьменнікі. Біябібліяграфічны слоўнік. Т. 6 (Дадатак). Мінск. 1995. С. 611.
    Каменскі Адам.  [Удакладненні і змены, якія датычаць персаналіі ў т. 1-6.] // Беларускія пісьменнікі. Біябібліяграфічны слоўнік у 6 тамах. Пад рэдакцыяй прафесара А. В. Мальдзіса. Т. 6. [Дадатак].  Мінск. 1995. С. 680.
    Васильев Ф. Ф.  Военное дело якутов. Якутск. 1995. С. 11; 197.
    Kuczyński A., Wójcik Z.  Diary of Józef Kopeć, Polish Army Brygadier. [Translated by Cioska T.] // Dziennik Józefa Kopcia brygadiera wojsk polskich. Warszawa-Wrocław. 1995. С. 358.
    Кучиньски А., Вуйцик З.  Дневник Юзефа Копеця, бригадира польской армии. [Пер. Конопелько Б.] // Dziennik Józefa Kopcia brygadiera wojsk polskich. Warszawa-Wrocław. 1995. С. 371.
    Каменскі Адам. // Мысліцелі і асветнікі Беларусі Х-ХІХ стагоддзя. Энцыклапедычны даведнік. Мінск. 1995. С. 218.
    Kuczyński A.  Syberia. Czterysta lat polskiej diaspory. Antalogia historyczno-kulturowa. (wydanie 2) Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk. 1995. S. 34-35; 387; 426.
    Марціновіч А.  Адам Каменскі-Длужык. // Настаўніцкая газета. [Айчына №5]. Мінск. 25 лютага 1995. № 17-18. С. 5.
    Шніп В. [Марціновіч А.]  Адам Каменскі-Длужык… // Летапіс друку Беларусі. Летапіс газетных артыкулаў. № 5. Мінск. 1995. С. 85, 99.
    Грицкевич В. П.  Вклад уроженцев Беларуси в изучение других регионов. // Очерки истории науки и культуры Беларуси IX – начала XX в. Минск. 1996. С. 487.
    Kamieński-Dłużyk Adam. // Nowa encyklopedja powszechna PWN. T. 3. Warszawa. 1996. S. 244.
    Kamieński Adam. // Wielka ilustrowana encyklopedja powszechna. T. VII. [Reprint]. Poznań. 1996. S. 150.
    Kamieński Dłużyk A.  Diariusz więzienia moskiewskiego, miast i miejsc. // Dwa polskie pamiętniki z Syberii XVII i XVIII wiek. Wrocław-Warszawa. 1996. S. 8-95.
    Марціновіч А.  Цяпло паўночнага ззяння. Адам Каменскі-Длужык. // Марціновіч А.  Зерне да зерня. Гісторыя ў асобах. Эсэ. Нарысы. Мінск. 1996. С. 122-134.
    Читайте в ближайших номерах. // Полярная звезда. № 2. Якутск. 1996. [Последняя страница обложки]
    Барковский А.  От переводчика.  [Каменский-Длужик А.-Г.  Сибирская реляция.] // Полярная звезда. № 1. Якутск. 1997. С. 79.
    [Барковский А.]  Комментарии. [Каменский-Длужик А.-Г.  Сибирская реляция] // Полярная звезда. № 1. Якутск. 1997. С. 79.
    [Барковский А.] Литература. [Каменский-Длужик А.-Г.  Сибирская реляция] // Полярная звезда. № 1. Якутск. 1997. С. 79
    Борисов А. А.  Якутские улусы в эпоху Тыгына. Якутск. 1997. С. 7; 15.
    Галуза В.  Белорусы Сибири: история и современность. // Этносоциальные процессы в Сибири. Тематический сборник. Вып. 1. Новосибирск. 1997. С. ?.
    Hryciuk G.  Sieria i oficiną wydawnicza „Biblioteka Zesłańca” przy Zarządze Głównym Polskiego Towarzystwa Ludowniczego. // Wrocławskie Studia Wschodnie. Nr. 1. Wrocław. 1997. S. 259.
    Dyaryusz więzienia moskiewskiego, miast i miejsc spisany przez Adama Kamieńskiego. // Kamieński Dłużyk A.  Diariusz więzienia moskiewskiego, miast i miejsc. Wrocław. 1997. S. 13-39.
    История Русской Америки 1732-1867. Т. 1. Основание Русской Америки 1732-1799. Москва. 1997. С. 37.
    Каменский-Длужик А.-Г.  Сибирская реляция. [Пер. Барковский А.] // Полярная звезда. № 1. 1997. Якутск. 1997. С. 80-87.
    Каменский-Длужик А. Г.  Сибирская реляция… // Летопись журнальных статей. 30’97 (435290-45019). Москва. 1997. С. 89; 94.
    Каменский-Длужик А. Г. // Летопись журнальных статей. Вспомогательные указатели. № 27-39’97. Москва. 1997. С. 75.
    Каменский-Длужик А. Г.  Сибирская реляция… // Летапіс друку Беларусі. № 7. Мінск. 1997. С. 148; 152.
    Kamieński Dłużyk A.  Diariusz więzienia moskiewskiego, miast i miejsc spisany przez...  Z pierwodruku wydali oraz prypisami i komentarzami opatrzyli Antoni Kuczyński, Borys Polewoj, Zbigniew J. Wójcik. //  Dwa polskie pamiętniki z Syberii XVII i XVIII wiek. Wrocław. 1997. S. 13-39.
    Карлюкевіч А.  Каменскі (Каменскі-Длужык, Длужык-Каменскі) Адам. // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. Т. 4. Мінск. 1997. С. 44.
    Kuczyński A., Polewoj B., Wójcik Z. J.  Adam Kamieński Dłużyk i jego “Diariusz więzienia moskiewskiego, miast i miejsc” z około 1672 roku. // Kamieński Dłużyk A.  Diariusz więzienia moskiewskiego, miast i miejsc. Wrocław. 1997. S. 42-43.
    Кучински А., Полевой Б., Вуйцик З. Я.  О сочинении Адама Каменского Длужика. Забытый источник сведений по этнографии Сибири XVII века.  [Пер. Багинской Е.] // Kamieński Dłużyk A.  Diariusz więzienia moskiewskiego, miast i miejsc. Wrocław. 1997. S. 85-86.
    Kuczyński A., Rok B.  Ludwik Sienicki – żołnierz, zesłaniec, konwertyta, pamiętnikarz. // Sienicki L.  Dokument osobliwego miłosierdzia Boskiego ze wspomnień o mniej znanych Moskiewskiego Pańsnwa krainach... Wrocław. 1997. S. 61; 67.
    Кучински А.  Рок Б.  Очерки о культуре и быте народов Сибири XVIII века в воспоминаниях Людвика Сеницкого. [Пер. Багинской Е.] // Sienicki L.  Dokument osobliwego miłosierdzia Boskiego ze wspomnień o mniej znanych Moskiewskiego Pańsnwa krainach... Wrocław. 1997. S. 90.
    Марианский А.  Диариуш московского плена, городов и местностей Адама Каменского. // Полярная звезда. № 1. Якутск. 1997. С. 79.
    Надрукавана пра кантакты ў Беларусі і ў свеце. // Кантакты і дыялогі. № 7-8. 1997. Мінск. 1997. С. 52.
    Nota edytorska. // Kamieński Dłużyk A.  Diariusz więzienia moskiewskiego, miast i miejsc. Wrocław. 1997. S. 87-88.
    Róziewicz J.  Przedmowa. // Kamieński Dłużyk A.    Diariusz więzienia moskiewskiego, miast i miejsc.  Wrocław. 1997. S. 9-11.
    Рузевич У.  Предисловие. // Kamieński Dłużyk A.  Diariusz więzienia moskiewskiego, miast i miejsc. Wrocław. 1997. S. 5-7.
    Свяжынскі У.  Мемуары XVII стагоддзя: праблема супольнай культурнай незалежнасці. // Беларусіка. № 6. Беларусь паміж Усходам і Захадам. Праблемы міжнацыянальнага, міжрэлігійнага і міжкультурнага ўзаемадзеяння, дыялогу і сынтэзу. Ч. 2. Мінск. 1997. С. 31; 34.
    Srebrakowski A.  Indeks nazwisk. // Kamieński Dłużyk A.  Diariusz więzienia moskiewskiego, miast i miejsc. Wrocław. 1997. S. 90.
    Aneksy // Ciecierski F.  Znaczniejszych przypadków pewnego z Syberii powrotnego Polaka w 1801 roku. Warszawa-Wrocław. 1998. S. 385.
    Brzeski J.  Nowósci wydawnicze. // Zesłaniec. Nr. 3. Warszawa. 1998. S. 442.
    B. Walczak-Sroczyńska B.  Jesze o rusycyzmach w „Dyaryuszu” Adama Kamieńskiego-Dłużyka. // Współzależność języków słowiańskich. Aspekt lingwistyczny i glottodydaktyczny. Pod red. J. Bartoszewskiej i M. Grabskiej. Gdańsk. 1998. S. 110-122.
    Wójcik J.  Indeks nazwisk. // Ciecierski F.  Znaczniejszych przypadków pewnego z Syberii powrotnego Polaka w 1801 roku. Warszawa-Wrocław. 1998. S. 404.
    Галуза У.  Беларусы Заходняй Сібіры: гісторыя і сучаснасць. // Кантакты і дыялогі. № 10-11. Мінск. 1998. С. 8; 13.
    Галуза У.  Культура і адукацыя беларусаў Заходняй Сібіры: гісторыя і сучаснасць.  //  Беларускае асветніцтва: вопыт тысячагоддзя. Матэрыялы міжнароднага кангрэса (Мінск, 20-21 кастрычніка 1998 г.). Кн. 1. Мінск. 1998. С. 151.
    Dłużyk-Kamieński, Adam. // Polski Indeks Biograficzny. Т 1. Saur München. 1998. S. 248-249.
    Z książek. (Minirecenzji oprac. WM) // Zesłaniec.  Nr. 3. Warszawa. 1998. S. 441.
    Kamieński-Dłużyk, Adam – auch Аdam Dłyżyk-Kamieński (e. 17. Jh), Staatsdenker – Polski słownik biograficzny, Zieliński 2 - F. 196, 183-184 // Polski Indeks Biograficzny. Т 2. Saur München. 1998. S. 550.
    Kamieński Dłużyk Adam. // Nowa encyklopedja powszechna PWN. T. 3. (wyd. 1) Warszawa. 1998. S. 244.
    Kuczyńska M. B.  Indeks nazwisk. // Syberia w historii i kulturze narodu Polskiego. Wrocław. 1998. S. 552.
    Kuczyński A.  Przedmowa. // Syberia w historii i kulturze narodu Polskiego. Wrocław. 1998. S. 7.
    Kuczyński A., Wójcik Z. J.  Obserwacje etnograficzne i socjologiczne ks Faustyna Ciecierskiego na zesłaniu w latach 1797-1801. // Ciecierski F.  Znaczniejszych przypadków pewnego z Syberii powrotnego Polaka w 1801 roku. Warszawa-Wrocław. 1998. S. 366
    Kuczyński A., Wójcik Z. J.  Między oczekiwaniem a spełnieniem. Działalność cywilizacyjna Polaków na Syberii (XII-XiX wiek). // Syberia w historii i kulturze narodu Polskiego. Wrocław. 1998. S. 34-35.
    Kuczyński A., Wójcik Z. J.  Bogdan Burdziej, „Inny świat ludzkiej nadziei. „Szkice” Adama Szamańskiego na tle literatury zsylkowej”, nakіadem autora, Toruń 1991, 255 s., indeks nazwisk (Z prac Instytutu Filologii Polskie UMK w Toruniu).  Jerzy Fiećko, „Rosja, Polska i misju zesłańców. Syberyjska twórczość Agatona Gillera”, Wydawnictwo WiS, Poznań 1997, 272 s. (Biblioteka Literacka „Poznańskich Studiów Polonistycznych”, tom l) // Wrocławskie studia wschodnie. Nr. 2. Wrocław. 1998. S. 260.
    Maron J.  Dwa polskie pamiętnika z Syberii XVII i XVIII wieku, wyd. Antoni Kuczyński, Borys Polewoj, Bogdan Rok, Zbigniew J. Wójcik, pod red. Antoniego Kuczyńskiego, Polskie Towarzystwo Ludoznawcze (Biblioteka Zeslańca), stowarzyszenie „Wspólnota Polska”, Warszawa-Wrocław. 1996, 194 s. // Wrocławskie Studia Wschodnie. Nr. 2. Wrocław. 1998. S. 261-263.
    Nowiński F.  Świat Polaków na Syberii Wschodniej (do połowy XIX wieku). // Centrum i regiony narodowościowe w Europie od XVIII do XX wieku. Łódź. 1998. S. 72
    Posłowie // Ciecierski F.  Znaczniejszych przypadków pewnego z Syberii powrotnego Polaka w 1801 roku. Warszawa-Wrocław. 1998. S. 374-375.
    Пятрушкіна В.  Баркоўскі Алесь. //  Кантакты і дыялогі. № 2. Мінск. 1998. С. 16.
    Саламевіч І. У.  Каменскі (Длужык-Каменскі) Адам-Рыгор. //  Беларуская энцыклапедыя ў 18 тамах. Т. 7. Мінск. 1998. С. 517.
    Śliwowska W.  Dawne i nowe badania nad Polskimi zesłańcami na Syberii – іch miejsce w historii i kulturze. // Syberia w historii i kulturze narodu Polskiego. Wrocław. 1998. S. 275.
    Сяргеева Г. Г.  Дыяспара беларуская. // Беларуская энцыклапедыя ў 18 тамах. Т. 7. Мінск. 1998. С. 316.
    (MBK)  Trzy najstarsze polskie pamiętniki z Syberii. Wydanie specjalne. // Wrocławskie Studia Wschodnie. Nr. 2. Wrocław. 1998. S. 274.
    Баркоускi А.  Слово “якут” произошло от фамилии белоруса. // Якутск вечерний. № 15. Якутск. 23 апреля 1999. С. 7.
    Walczak-Sroczyńska В.  Egzotyzmy w „Dyaryuszu Więzienia Moskiewskiego, miast i miejsc” Adama Kamieńskiego-Dłużyka. (Z dziejów rosyjsko-polskich kontaktów językowych w XVII wieku). // Przegląd Rusycystyczny. Z. 1-2. Katowice. 1999. S. 50-57.
    Dwa polskie pamiętniki z Syberii XVII i XVIII wiek. Wroc. Stud. Wsch. – Nr. 2 (1998). // Bibliografia zawartosci czasopism. Z. 11. Warszawa. 1999. S. 199.
    Иванов В. Н.  К вопросу об истоках якутско-польских историко-культурных контактов. // Ссыльные поляки в Якутии: итоги, задачи, исследование пребывания. Сборник научных трудов. Якутск. 1999. С. 45-46.
    Иванова М.  За что Алеся Барковского хотели выслать из Якутии. // Якутск вечерний. № 44. Якутск. 12 ноября 1999. С. 13.
    Каменскі Адам. // Географы і падарожнікі Беларусі. Альбом – атлас пад рэдакцыяй доктара геаграфічных навук В. А. Ярмоленкі. Мінск. 1999. С. 2.
    Kuczyński A., Wójcik Z.  Borysowi Pietrowiczowi Polewojowi na osiemdziesięciolecie. // Wrocławskie Studia Wschodnie. Nr. 3. Wrocław. 1999. S. 257.
    Мальдзіс А., Кнацько Г.  Мемуары гістарычныя. // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі ў 6 тамах. Мінск. Т. 5. 1999. С. 114.
    Петров П. П.  Из деятельности некоторых представителей польского происхождения в городе Якутске. // Россия и Польша: Историко-культурные контакты (Сибирский феномен). Тезисы докладов международной научной конференции 24-25 июня 1999 г. Якутск. 1999. С. 8.
    [Прадмова рэдакцыі да артыкула: Баркоускi А.  Слово “якут” произошло от фамилии белоруса] // Якутск вечерний. № 15. Якутск. 23 апреля 1999. С. 7.
    Сяргеева Г.  Беларусы ў Расіі (Расійскай Федэрацыі). // Голас Радзімы. № 11. Мінск. 18 сакавіка 1999. С. 7.
    Ярмоленка В.  Прадмова. // Географы і падарожнікі Беларусі. Альбом – атлас пад рэдакцыяй доктара геаграфічных навук В. А. Ярмоленкі. Мінск. 1999. С. О.
*   Wujcik Z J.  Polscy badacze kultury Jаkucji. // Literatura ludowa. Nr. 6. Wrocław. 2000. S. 107.
    Dwa polskie pamiętniki z Syberii XVII i XVIII wiek. [1996] // Lietuvos istorijas bibliografia 1996. Vilnus. 2000. S. 54.
    Галуза У.  Чатыры стагоддзі ўдзелу беларускай дыяспары ў фарміраванні соцыума Сібіры. // Кантакты і дыялогі. № 11-12. Мінск. 2000. С. 4.
    Гаранін С.  Падарожжа ў літаратуры. // Беларуская энцыклапедыя ў 18 тамах. Т. 11. Мінск. 2000. С. 485.
    Каменский (Длужик Каменский) Адам. // Энциклопедия Якутии. Т. 1. Москва. 2000. С. 331.
    Каменскі (Каменскі-Длужык) Адам Рыгор. // Кулажанка Л., Мальдзіс А., Сачанка С.  Літаратурныя мясціны Беларусі. Краязнаўчы даведнік у 3-х кнігах. Кніга першая. Брэсцкая, Віцебская і Гомельская вобласці. Мінск. 2000. С. 130.
    Kijas A.  Kamieński-Dłużyk Adam // Kijas A.  Polacy w Rosji od XVII wieku do 1917. Słownik biograficzny. Warszawa, Poznań. 2000. S. 142-143.
    Kijas A.  Sienicki Ludwik // Kijas A.  Polacy w Rosji od XVII wieku do 1917. Słownik biograficzny. Warszawa, Poznań. 2000. S. 142-143.
    Ласкоў І.  Летапісная Літва: сваяцтва і лёс. Кніга-пошук. Койданава-Амма-Якуцк. 2000. С. 140.
*    Пазднякоў В.  Мартыралёг. Маракоў Л.  Вынішчэнне: Рэпрэсаваныя беларускія літаратары. Даведнік. Мінск. Літаратурна-мастацкі фонд “Нёман”, 2000. Наклад 50 ас. // Наша Ніва. № 21. Мінск. 2000. С. 8.
    Полевой Б. П.  Новое открытие Камчатки. Москва. 2000. С. 244.
    Пятрушкіна В.  Баркоўскі Алесь. // Хто ёсць Хто сярод беларусаў свету. Энцыклапедычны даведнік. Ч. 1. Беларусы і ураджэнцы Беларусі ў памежных краінах. (Выд. 1-е.) Мінск. 2000. С. 127.
    Резун Д. Я., Соколовский И. Р.  О “Литве” в Сибири 17 в. // Белорусы в Сибири. Новосибирск. 2000. С. 47.
    Śliwowska W.  Polonika w pracach badaczе jakukich. // Literatura ludowa. Nr. 6. Wrocław. 2000. S. 110.
    Сяргеева Г.  Беларусы ў Расіі (Расійскай федэрацыі). // Хто ёсць Хто сярод беларусаў свету. Энцыклапедычны даведнік. Ч. 1. Беларусы і ўраджэнцы Беларусі ў памежных краінах. (Выд. 1-е.) Мінск. 2000. С. 37.
    Сяргеева Г.  Дыяспара беларуская. // Хто ёсць хто сярод беларусаў свету. Энцыклапедычны даведнік. Ч. 1. Беларусы і ураджэнцы Беларусі ў памежных краінах. (Выд. 1-е.) Мінск. 2000. С. 37.
    Egzotyzmy w „Dyaryuszu więzienia moskiewskiego, miast i miesc” Adama Kamieńskiego-Dłużyka. // Bibliografia zawartości czasopism. Z. 3. Warszawa. 2000. S. 113; 213.
    Барковский Алесь. // Кто есть Кто. Деловой мир СНГ. Выпуск 1. Минск. 2001. С. 16.
    Wójcik Z. J.  Polscy przyrodnicy zesłańcy na bezdrożach ziem sacha. // Z kraju nad Leną. Związki polsko-jakuckie dawniej i dziś. Wrocław. 2001. S. 123.
    Wójcik Z. J.  Czasopismo „Jakutskij archiw” i jego Polonica. // Z kraju nad Leną. Związki polsko-jakuckie dawniej i dziś. Wrocław. 2001. S. 134.
    Галуза У.  Беларусы ў Сібіры. // Веды. № 1. Мінск. 17 студзеня 2001. С. 5.
    Галуза У.  Чатыры стагоддзі ўдзелу беларускай дыяспары ў фарміраванні соцыума Сібіры. // Беларуская дыяспара як пасрэдніца ў дыялогу цывілізацый. Матэрыялы ІІІ міжнароднага кангрэса беларусістаўБеларуская культура ў дыялогу цывілізацый”. 1 сесія – 21-25 мая - 2 сесія – 4-7 снежня, Мінск, 2000 г. Мінск. 2001. С. 134.
    Каменскі Адам Рыгор. // Асветнікі зямлі Беларускай Хпачатак ХХ ст. Энцыклапедычны даведнік. Мінск. 2001. С. 202.
    Kamieński-Dłużyk Adam. // Słabczyński T., Chicińska B (współpraca).  Słownik pisarzy Polskich. Warszawa. 2001. S. 127.
    Кучинский А.  Якуты и якутская земля в польских описаниях XVII и XVIII вв. // Россия и Польша: Историко-культурные контакты (сибирский феномен): Материалы Международной научной конференции (24-25 июня 1999 г., Якутск). Новосибирск. 2001. С. 28-29.
    Kuczyński A.  Mędzy Jakucją a Polską - Przestrzeń i pamięć. // Z kraju nad Leną. Związki polsko-jakuckie dawniej i dziś. Wrocław. 2001. S. 105-107, 115.
    Kuczyński A.  Between Yakutia and Poland: space and memory. [Translated by Justyna Deszcz] // Z kraju nad Leną. Związki polsko-jakuckie dawniej i dziś. Wrocław. 2001. S. 122.
    Kuczyński A.  Heritagi, dominants, myths in polish/ yakut relations. [Translated by Justyna Deszcz] // Z kraju nad Leną. Związki polsko-jakuckie dawniej i dziś. Wrocław. 2001. S. 138.
    Максимов П.  Эвенки в XVII-XIX вв. // Полярная звезда. № 6. Якутск. 2001. С. 63.
    Мальдзіс А.  Як жылі нашы продкі ў ХVIII стагоддзі. Мінск. 2001. С. 23.
    Очерки истории белорусов в Сибири в XIX-XX вв. [Рецензенты: доктора исторических наук В. А. Ильиных, А. Н. Сагайдачный. Утверждено к печати Ученым советом Института истории СО РАН, Ученым советом Института истории НАНБ. Ответственные редакторы: Костюк, член-кореспондент РАН, доктор исторических наук В. А. Ламин.] Новосибирск. 2001. С. 15-16. [Научная летопись четырех столетий белорусского движения в Сибирь]
    Roczko A.  Pamiętniki polskich zesłańców na Szberię w XVIII. Olsztyn. 2001. S. 7; 11; 15-16; 42; 88; 98; 212.
    Петров П. П. Вклад поляков в социально-экономическое и культурное развитие Якутска. // Россия и Польша: Историко-культурные контакты (сибирский феномен): Материалы Международной научной конференции (24-25 июня 1999 г., Якутск). Новосибирск. 2001. С. 62.
    Петров П. П.  Памятные места города Якутска, связанные с именами поляков. // Якутский архив. № 2. Якутск. 2001. С. 43.
    Филиппов В. В.  Россия и Польша: историко-культурные контакты. // Россия и Польша: Историко-культурные контакты (сибирский феномен): Материалы Международной научной конференции (24-25 июня 1999 г., Якутск). Новосибирск. 2001. С. 6-7.
    Шостакович Б. С.  Международные аспекты истории поляков в Сибири как исследовательская проблема. (На примерах из эпохи до рубежа XVIII-XIX вв.) // Восточносибирский регионализм: социокультурный, экономический, политический и международный аспекты. Материалы международной научной конференции г. Иркутск, 10-12 апреля 2000 г. Конференция организована при поддержке Фонда им. Фридриха Эберта (Германия). Под редакцией д.и.н., профессора Г. Н. Новикова. Москва 2001. С. 32./
    Алишина Х. Ч.  Этнический состав татар по данным топонимии. // Сибирские татары. Сборник статей. Казань. 2002. С. 201-202.
    Аrmonas (lenk. Armon) Vitautas. // Visuotinė Lietuvių enciklopedija. T. 2. Vilnius. 2002. C 33/
    Кучинский А., Вуйцик З.  Ожидания и свершения. Цивилизаторская деятельность поляков в Сибири (XVII и XIХ века). // Сибирь в истории и культуре польского народа. Москва. 2002. С. 41; 43.
    Milewska-Młynik A.  Z kraju nad Leną. Związki polsko-jakuckie dawniej i dziś, Antini Kuczyński (red.), Wrocław 2001: Wydawnictwo “Atla 2”, ss. 246, il. // Etnografia Polska. T. XLVI. Z. 1/2. Warszawa. 2002. S. 258.
    Николаевна П. Л.  Славяне в Сибири: к истории вопроса о культурном взаимодействии (XVII - начало XVIII в.) // Славяне и Сибирь. Сохранение культурного наследия. (Материалы научно-практического семинара 17 декабря 1999 г. Томск.) /Заозерный архитектурно-художественный лицей, 2002; Томский государственный университет, 2002/ Томск. 2002.
    Пилсудский Б.  Поляки в Сибири. // Сибирь в истории и культуре польского народа. Москва. 2002. С. 14.
    Сливовская В.  Старые и новые исследования судеб польских ссыльных в Сибири: их место в истории и культуре. // Сибирь в истории и культуре польского народа. Москва. 2002. С. 289.
    Czapiewski E.  Z kraju nad Leną. Związki polsko-jakuckie dawniej i dziś pod redakcją naukową Antiniego Kuczyńskiego Wrocław 2001, 246 s. //  Wrocławskie Studia Wschodnie. Nr 6. Wrocław. 2002. S. 296.
    Борисов А. А.  Другой взглядна историю Якутии. // Борисов А. А.  Якутские исторические этюды. Якутск. 2003. С. 48-50.
    Дапаможныя паказальнікі да раздзела “навінкі беларускага друку” за 2003 год. Персанальны паказальнік. // Новыя кнігі. Па старонках беларускага друку. № 7. Мінск. 2003. С. 2
    Ермоленко В.  Белорусы – основоположники этнографии Сибири. (К 325-летию со дня рождения Людвика Сеницкого) // Гісторыя: праблемы выкладання. № 1. Мінск. 2003. С. 43-44
    Ермоленко В.  Белорусы – основоположники этнографии Сибири… [Навінкі беларускага друку. Прыродазнаўчыя навукі.] // Новыя кнігі. Па старонках беларускага друку. № 12. Мінск. 2003. С. 6.
    Захаренко И.  Этапы развития отечественного востоковедения. // Беларусь-Японія 日本・ベラルーシ Belarus-Japan: Матэрыялы Другіх міжнародных чытанняў, прысвечаных памяці Іосіфа Гашкевіча, Мінск-Астравец, 9-10 кастрычніка 2002 г. /Беларусіка = Albaruthenica. Кн. 25/ Мінск. 2003. С. 103.
    Імянны паказальнік. // Энцыклапедыя Гісторыі Беларусі ў 6 тамах. Т. 6. Кн. ІІ. Мінск. 2003. С. 506.
    Kamieński-Dłużyk Adam. // Wielka encyklopedia PWN. T. 13. Warszawa. 2003. S. 190.
    Каменскі-Длужык А.  Дыярыуш маскоўскага палону з апіаннем гарадоў і мясцовасцяў. [Пер. Коршунаў А.] // Анталогія даўняй беларускай літаратуры ХІ - першая палова ХVIII стагоддзя. Мінск. 2003. С. 809-813; 996.
    Kuczyński A.  Pamięć o polskich zesłańcach i badaczach zemi jakuckiej. // Rota. Nr. 3/4. Lublin. 2003. S. 29.
    Ляўшун Л. В.  Адам Каменскі-Длужык. Дыярыуш. // Анталогія даўняй беларускай літаратуры ХІ - першая палова ХVIII стагоддзя. Мінск. 2003. С. 808-809.
    Лыч Л.  Испытание Сибирью. // Нёман. № 3. Минск. 2003. С. 134.
    Эрлих В. А.  Изучение Северной Азии и развитие науки в Сибири и на Дальнем Востоке в дореволюционный период. Очерк истории. Учебное пособие. Учреждено на заседании кафедры истории, краеведения и музееведения Кемеровской Государственной Академии Культуры и Искусств в качестве учебного пособия. Новосибирск. 2003. С. 29.
    Бразгуноў А.  Дзевяць стагоддзяў гісторыі літаратуры. // Голас Радзімы. № 12-13. Мінск. 18-25 сакавіка 2004. С. 10.
    Гаранін С. Л., Чамярыцкі В. А.  Даўняя літаратура. /Літаратура эпохі барока (канец 16 - 1-я пал. 18 ст.)/. [Літаратура.] // Беларуская энцыклапедыя ў 18 тамах. Т. 18. Кн. ІІ. Мінск. 2004. С. 595, 597.
    Гісторыя Беларусі ў 6 тамах. Т. 3. Беларусь у часы Рэчы Паспалітай (XVI-XVIII стст). Мінск. 2004.
    Первые иностранцы в России. // Якутия: рекорды, самое первое, самое-самое. Якутск. 2004. С. 72.
    Адам Каменский-Длужик, шляхцич из Несвижа… // Драбо В. Н., Ермоленко В.  Арктика: по следам соотечественников. Минск. 2005. С. 222-223.
    Брылеўскі М. М.  Выхадцы з Беларусі – даследчыкі розных краін і рэгіёнаў свету. // Чэрскі Іван Дзяменцьевіч. Да 160-годдзя з дня нараджэння. Зборнік артыкулаў. Вып. 1. Мінск. 2005. С. 8. [Навукова-папулярная бібліятэка: Знакамітыя географы і даследчыкі Беларусі]
    Длужык-Каменскі Адам.  //  Вялікае княства Літоўскае. Энцыклапедыя ў двух тамах. Т.-1. Мінск. 2005. С. 592.
    Иванов В. Н.  К вопросу об истоках якутско-польских историко-культурных контактов. // Иванов. В. Н. Северо-восток Азии в контексте российской истории. Сборник научных статей. Якутск. 2005. С. 334-336, 338./
    Нікалаеў М.  Прадмова. // Юрэвіч Л.  Мэмуары на эміграцыі. Крыніцазнаўчае дасьледваньне. [Бібліятэка Бацькаўшчыны. Кн. 4.] Мінск. 2005. С. 4.
    Нікалаеў М.  Новая кніга. /“Бібліятэка Бацькаўшчыны”. Лявон Юрэвіч. Мэмуары на эміграцыі./ // Беларус. № 506. Сакавік. Farmingdale. N. Y. 2005. С. 7
    Litwiński R.  Bibliografia prac dr. hab. Mieczysława Wieliczki, prof. // Annales Universitatis Mariae Curie-Skłodowska. Lublin-Polonia. Sectio F. Vol. LX. Lublin. 2005. S. 31.
    Ляўшун Л. В.  Адам Каменскі-Длужык. Дыярыуш. // Анталогія даўняй беларускай літаратуры ХІ - першая палова ХVIII стагоддзя. /2-е выд., выпр./ Мінск. 2005. С. 808-809.
    Каменскі-Длужык А.  Дыярыуш маскоўскага палону з апісаннем гарадоў і мясцовасцяў. [Пер. Коршунаў А.] // Анталогія даўняй беларускай літаратуры ХІ - першая палова ХVIII стагоддзя. /2-е выд., выпр./ Мінск. 2005. С. 809-813; 996.
    Гісторыя беларускай літаратуры ХІ-ХІХ стагоддзяў у двух тамах. Т. 1. Даўняя літаратура XI – першая палова XVIII стагоддзя. Навуковы рэдактар тома В. А. Чамярыцкі. Мінск. 2006. С. 695, 731-734, 883.
    Каменскі Адам Рыгор (Каменскі-Длужык, Длужык-Каменскі). // Асветнiкi зямлi Беларускай. X - пачатак XX ст. Энцыклапедычны даведнік. 2-е выд. Мінск. 2006. С. 202.
    Kuczyński A.  Polskie ślady na ziemi jakuckiej. W kręgu zesłań i badaczy XIX stulecia. // Соотечественники. Rodacy. № 3. Абакан. 2006. S. 12.
    Миницкий Н.  Ими гордится Беларусь. // Гісторыя: праблемы выкладання. Мінск. № 4. 2006. С. 59.
    Пазднякоў В.  Каменскі-Длужык Адам. // Вялікае княства Літоўскае. Энцыклапедыя ў двух тамах. Т.-2. Мінск. 2006. С. 25.
    Петрашкевіч А.  Змрочландыя, або Крыжовы шлях беларускага пісьменства. // Народная воля. № 50-51. Мінск. 31 сакавіка 2006. С. 7. [Духоўны скарб]
    Соколовский И. Р. Ещё одно свидетельство подлинности дневника А. Каменского-Длужика. // Сибирь в истории России (к 100-летию Зинаиды Георгиевны Карпенко). Материалы региональной научной конференции, Кемерово, 29 сентября. 2006 г. Кемерово. 2006. С. 83-86.
    Карлюкевич А.  В поисках утраченного. // Советская Белоруссия. № 7. Минск. 12 января 2007. С. 27.
    Антонов Е. П.  Стажировка в Польше. // Якутский архив. № 2. Якутск. 2007. С. 110.
    Адам Каменский Длужик (1635-?) /Якутия в составе Российского государства (XVII-XIX вв.). Ссылка./ // Историко-культурный атлас Якутия. Природа. История. Этнография. Современность. Москва. 2007 /Отпечатано в Венгрии/. С. 278. /История/
    Якутск – столица северной республики. /Улусы республики/ // Историко-культурный атлас Якутия. Природа. История. Этнография. Современность. Москва. 2007 /Отпечатано в Венгрии/. С. 780.
    Именной указатель. [Длужник] // Историко-культурный атлас Якутия. Природа. История. Этнография. Современность. Москва. 2007 /Отпечатано в Венгрии/. С. 865.
    Барыс С., Шпетны В.  Беларусы вывучаюць Зямлю (выхаваўчая гадзіна). // Беларускі гістарычны часопіс. № 12. Мінск. 2007. С. 50, 52.
    Свяжынскі У. М.  Знаходкі рукапісаў і выданні сярэдневечных мемуараў пра Беларусь. // Памяць стагоддзяў на карце айчыны. Зборнік навуковых прац у гонар 70-годдзя Міхаіла Фёдаравіча Спірыдонава. Мінск 2007. С. 333.
    Чыжык І. В.  Метадалагічныя падыходы да даследавання пытаньня падарожжаў жыхароў ВКЛ і Рэчы Паспалітай у XVI-XVIII стст. // Сборник работ 64-й наусной конференции студентов и аспирантов Белгосуниверситета Минск, 15 - 18 мая 2007 г. В трех частях. Ч. III. Минск. 2007. С. 98-99.

    Барыс С.  Беларусы даследуюць Зямлю (Беларускія прозвішчы на сусветнай карце. Беларускія даследчыкі і падарожнікі. Хроніка падарожжаў і даследаванняў Зямлі ўраджэнцамі Беларусі.). // Наша слова. Ліда. 12 сакавіка. 2008. С. 5-7 (9-11).
    Марціновіч А.  Цяпло паўночнага ззяння. Адам Каменскі-Длужык. // Марціновіч А.  Зерне да зерня. Гісторыя ў асобах. Мінск. 2008. С. 177-188.
    Варавина Г. Н.  Польские исследователи о тунгусах Якутии (XVII – нач. XIX). // Межкультурное взаимодействие в Сибири: историко-этнографические, лингвистические, литературоведческие аспекты. Материалы Международной научной конференции «Польша в истории и культуре народов Сибири», посвященной 150-летию со дня рождения Э. К. Пекарского и В. Л. Серошевского (г. Якутск, 5 ноября 2008 г.). Якутск. 2009. С 80-81.
    Вирський Д. С.  Полковник Михайло Криса - малознаний герой/антигерой Козацької революції. // Український історичний журнал. № 5. Київ. 2009. С. 67, 70.
    Ермоленко В.  Дневник 200-летней давности. // Ермоленко В.  Белорусы и Русский Север. Минск. 2009. С. 60-67.

  Соколовский И. Р.  Каменьский-Длужик (Каменский-Длужик) Адам (Григорий). // Историческая энциклопедия Сибири. К-Р. Новосибирск. 2009. C. 21.

    Копестыньска [Попестыньска] П., Кучинский А.  Цикл портретов польских ссыльных – исследователей Сибири. // Якутский архив. № 3 (37). Якутск. 2010. С. 99.
    Беларускае замежжа. Белорусское зарубежье. Мінск. 2010. С. 41,105,413.
    Богдан А.  Шматмоўе як адна з характэрных асаблівасцяў развіцця беларускай літаратуры XVI-XVII ст. (на прыкладзе твораў мемуарнай літаратуры). // Беларуская пісьмовая спадчына ў кантэксце еўрапейскага культурна-гістарычнага працэсу ХІ-ХІХ стагодзяў: вытокі, традыцыі, уплывы. Матэрыялы нувукова-практычнай канферэнцыі (Мінск, 24 мая 2010 г.) Мінск. 2010. С. 329.
    Герасимов В., Агеева Е.  Коллекция «Издания белорусского зарубежья» библиофила А. Барковского в фонде Президентской библиотеки Республики Беларусь в котексте истории белорусской диаспоры. // Валеры Герасімаў.  Выбраныя творы. Койданава. 2010. С. 23.
    Bauer M.  Szczególny rodzaj dziennika podróży. O pamiętnikach niewoli moskiewskiej Stanisława Niemojewskiego i Adama Kamieńskiego Dłużyka. // Proza staropolska. Analecta Literackie i Językowe. Т. 2. Łódź. 2011.
    Мальдзіс А.  Масты ўзаемнага разумення. // Голас Радзімы. Мінск. № 6. 17 лютага 2011. С. 2.
    Мосунова Т.  О царских невестах и ссыльных поляках в забытой столице. // Уральский рабочий. Екатеринбург. 30 ноября 2011.

    Каменский Длужик А.  Дневник заключения, городов и мест. Отрывок (1661 год). Публикация и перевод с польского С. Г. Филя. // Альманах Тобольск и вся Сибирь. № 18. 425 лет Тобольску. Тобольск. 2012. С. 563, 567-568.
    Каменскі Длужык А. Р.  Дыярыуш вязеньня маскоўскага мест і месцаў. Койданава. 2012.

    Книжные издания Общественного благотворительного фонда «Возрождение Тобольска» (2009-2013). Иллюстрированный библиографический указатель. Тюмень. 2013. С. 26, 41, 79, 166-167, 275.
    Таранеўскі В. У.  Вязень з Оршы и яго «Дыярыуш». // Віцебскія старажытнасці. Матэрыялы навуковай канферэнцыі. Мінск. 2013. С. 44-46.

    Włodarski J., Zhao Gang.  Kontakty Polski z Chinami od XII do końca XVIII wieku – próba nowego spojrzenia. // Gdańskie studia Azji Wschodniej. Z. 5. Gdańsk. 2014. S. 29-30.
    Касажэцкі К.  Кампанія 1660 году ў Літве. Пераклад з польскай мовы Антона Кузьміча. 2-е выд. Смаленск. 2015. С. 272-273, 328-329.

    Таранеўскі В. У.  Вязень з Оршы и яго «Дыярыуш». // Таранеўскі В. У.  Гісторыка-мемуарная літаратура Беларусі XVI-XVII стст. Метадычныя рэкамендацыі. Віцебск. 2016. С. 48-54.

    Марціновіч А.  Цяпло Паўночнага ззяньня. Адам Каменскі-Длужык. // Сустрэчы з роднымі і блізкімі. Знаёмствы, адкрыцці, дыялогі. (Адрасы Беларусі ў свеце). Мінск. 2017. С. 325-334.
     А. Б.
    Койданава