суббота, 1 ноября 2014 г.

Лявон - Падрапаная Лыжа. Сат-Ок. Койданава. "Кальвіна". 2014.








    Сат-Ок /Sat-Okh/, што “на мове шэванезаў” – Доўгае Пяро (па пашпартным дадзеным Станіслаў Суплатовіч /Stanisław Supłatowicz/) нарадзіўся 15 красавіка 1920 г., як ён сьцьвярджаеу краіне Таландзі, якая знаходзілася ў Паўночна-Заходняй Тэрыторыі Канады”, у басэйне ракі Макензі ад бацькі, “правадыра індзейскага племя шэванезаў Леа-Kaрка-Ана-Ma (Высокага Арла)” і маці, польскай рэвалюцыянэркі - чальца партыі Сацыял-Дэмакратыі Каралеўства Польскага і Літвы Станіславы Суплатовіч, якая з сыбірскага выгнаньня праз Кірэнск, Якуцк, Чукотку уцякла ў Амэрыку.
    Сат-Ок, па ягоным сьцьвярджэньні, рос сярод чырванаскурых Канады, якія заўсёдна біліся з бледнатварымі. У 1937 (1938) г. ён прыбыў разам з маці ў Польшчу. Пры утварэньні мэтрыкі месцам ягонага нараджэньня, нібыта дзеля кансьпірацыі, было запісанае паселішча Аляксееўка Кірэнскай акругі Іркуцкай губэрні (цяпер гп. Аляксееўск Кірэнскага раёна Іркуцкай вобласьці Р.Ф.), дзе нібыта Станіслава адбывала пакараньне. Пэўна там жа яна зацяжарала ад нейкага мясцовага якута або тунгуса, але у ейным уяўленьні бацькам ейнага сына быў не інакш як нашчадак вядомага правадыра племя шауні Тэкумсэ. Тады ж, нібыта, год нараджэньня Сат-Оку быў зьменены на 1925, а бацькам быў запісаны Леан Суплатовіч, першы муж маці. Імя ж атрымаў паводле маці. У 1938-1939 гг. Сат-Ок знаходзіўся ў інтэрнаце пры Радамскім кляштары, вучыўся грамаце, а потым працаваў на мясцовым паштамце.
    Падчас Другой Усясьветнай вайны ў 1940 г. быў арыштаваны гестапа, як чалавек “ніжэйшай расы” і адпраўлены ў канцэнтрацыйны лягер Аўшвіц, але зьдзейсьніў уцёкі з вагону, пад час транспарціроўцы. Быў паранены.
    У 1942 г. Сат-Ок далучыўся да партызанскага атрада Арміі Краёвай (псэўданім – Казак), кавалер Крыжа Адважных /Krzyż Walecznych/.
    Пасьля вайны за ўдзел у АК Стась Суплатовіч быў арыштаваны камуністычнымі ўладамі ды прабыў некалькі гадоў у зьняволеньні.
    Пасьля вызваленьня працаваў мараком, затым асеў у Гданьску і жаніўся на Вандзе.
    З 1958 г. пачаў пісаць кнігі нібы пра сваё уласнае жыцьцё сярод індзейцаў, якія былі перакладзеныя на шматлікія мовы, акрамя беларускай. Удзельнічаў у тэлеперадачах, лічыцца адным з піянэраў руху індэяністаў у Польшчы. З ім падтрымлівала сувязь Беларуска-Індзейскае таварыства (Гомель, выканаўчы сакратар Алесь Сімакоў).
    Памёр 3 ліпеня 2003 г. у Гданьску (Польшча).
    Індзеяністы сьцьвярджаюць, што ўся біяграфія Сат-Ока - добра прадуманая містыфікацыя, якая ўсіх задавальняла, а сам ён быў чыстакроўны паляк, або украінец, бо нарадзіўся ў Польшчы пад Сандаміром. Хутчэй за ўсё ён быў у юнацкасьці зацятым індзеяністам, а падчас Другой Усясьветнай вайны няцяжка было выдаць сябе за каго заўгодна. Таксама ў архівах Іркуцкай вобласьці не знаходзяць аніякіх сьлядоў ягонай маці – выбітнай польскай рэвалюцыянэркі. Але прасьветная дзейнасьць Суплатовіча была настолькі вялікай, што разбураць ягоную містыфікацыю, калі яна і ёсьць, адмыслоўцы не жадаюць. Ён так і застаўся адным з самых паважаных індзеяністаў Польшчы. У Вымыслове ля Тухолі знаходзіцца прыватныMuzeum Indian Ameryki Północnej im. Sat-Okhа”.




    Творы:
    Ziemia Słonych Skał. Warszawa. 1958. 240. s.
    Ziemia Słonych Skał. Wyd. 2. Warszawa. 1958. 240 s.
    Ziemia Słonych Skał. Warszawa. 1962. 214 s.
    Ziemia Słonych Skał. Warszawa. 1973. 221 s.
    Ziemia Słonych Skał. Warszawa. 1974. 264 s.
    Ziemia Słonych Skał. Wyd. 6. Warszawa. 1986. 185 s.
    на вукраінскай:
    Земля Солоних Скель. [перакл.] Ю. Стадниченка. Київ. 1960. 233 с.
    на баўгарскай:
    Земята на солените скали. [перакл.] П. Табаков. София. 1964. 248 с.
    Земята на солените скали. [перакл.] П. Табаков. София. 1972. 243 с.
    на расейскай:
    Земля Соленых Скал. [перакл.] Ю. Стaдниченко. Москва. 1964. 222.
    Земля Соленых Скал. Таинственные следы. [перакл.] Ю. Стaдниченко. Ленинград. 1980. 304 с.
    Земля Соленых Скал. Таинственные следы. [перакл.] Ю. Стaдниченко. Кишинев. 1983. 192.
    Земля Соленых Скал. Таинственные следы. [перакл.] Ю. Стaдниченко. Калининград. 1989. 283.
    Земля Соленых Скал. Таинственные следы. [перакл.] Ю. И. Стадниченко. Художник К. П.  Шарангович. Минск. 1994. 316 с.
    Земля Соленых Скал. [перакл.] Ю. Стaдниченко. Москва. 2012.
    на нямецкай:
    Das Land der Salzfelsen. [перакл.] R. Willnow. Berlin. 1965. 242 s.
    Das Land der Salzfelsen. [перакл.] R. Willnow. Wien. 1966. 242 s.
    Das Land der Salzfelsen. [перакл.] R. Willnow. Berlin. 1967. 242 s.
    Das Land der Salzfelsen. [перакл.] R. Willnow. Recklinghausen. 1969. 242 s.
    Das Land der Salzfelsen. [перакл.] R. Willnow. Ravensburg. 1972. 263 s.
    на вугорскай:
    A sós sziklák völgye. Еgy indián törzs viszontagságai. [перакл.] Е. Mach. Budapest. 1965. 246 s.
    A sós sziklák völgye. Еgy indián törzs viszontagságai. [перакл.] Е. Mach. Budapest. 1965. 245 р.
    A sós sziklák völgye. Еgy indián törzs viszontagságai. [перакл.] Е. Mach. Budapest. 1969. 245 s.
    A sós sziklák völgye. Еgy indián törzs viszontagságai. [перакл.] Е. Mach. Budapest. 1971. 244 s.
    A sós sziklák völgye. Еgy indián törzs viszontagságai. [перакл.] Е. Mach. Budapest. 1976. 241. s.
    A sós sziklák völgye. Еgy indián törzs viszontagságai. [перакл.] Е. Mach. Budapest. 1979. 232 s.
    на габрэйскай:
    ארץ רוק מלח Admat ha selaim ha-meluhin. [перакл.] M. Piškin. תּל אביב. /TelAviv/ 1966. 262 s.
    На летувіскай
    Druskingųjų uolų slėnis Druskingųjų uolų slénis. [перакл.] S. Rastenienè S. Rastenienė. Vilnius. 1967. 254 s.
    на латыскай:
    Sāļo Klinšu zeme. [перакл.] A. OzolaSakse. Rīgā. 1967. 284 s.
    Sāļo Klinšu zeme. [перакл.] A. OzolaSakse. Rīga. 1995. 191 s.
    на малдаванскай:
    Pămîntul stîncilor sărate. [перакл.] G. Georgiu. Kišinev. 1968. 228 s.
    Ţara stîncilor sărate. [перакл.] G. Georgiu. Chisinău. 1974. 214. s. /на кірыліцы/
    Ţara stîncilor sărate. Urme misterioase. [перакл.] G. Georgiu, D. Čobanu. Chisinău. 1984. 192. s. /на кірыліцы/
    на грузінскай:
    მარილი მიწის ნაკვეთი. Mariliani kldeebis mxare. [перакл.] А. Bregadze. თბილისი. /Tbilisi/ 1969. 224 s.
    на казахскай:
    Тұзды жартастар аймағы. [перакл.] S. Masgutov i Š. Toksanbawa. Алматы. 1979. 244 б.
    Biały Mustang. Baśnie i legendy indiańskie. Warszawa. 1959. 98 s.
    Biały Mustang. Baśnie i legendy indiańskie. Warszawa. 1960. 125 s.
    Biały Mustang. Baśnie i legendy indiańskie. Szczecin. 1983. 61 s.
    Biały Mustang. Baśnie i legendy indiańskie. Warszawa. 1983. 121 s.
    Biały Mustang. Baśnie i legendy indiańskie. Warszawa. 1987. 121 s.
    Biały Mustang. Baśnie i legendy indiańskie. Warszawa. 1992. 117 s.
    Biały Mustang. Baśnie i legendy indiańskie. Warszawa. 1993. 117 s.
    Biały Mustang. Baśnie i legendy indiańskie. Warszawa. 1996. 117 s.
    Biały Mustang. Baśnie i legendy indiańskie. Warszawa. 1997. 117 s.
    Biały Mustang. Baśnie i legendy indiańskie. Wrocław. 1997. 93 s.
    Biały Mustang. Baśnie i legendy indiańskie. Wrocław. 1997. 93 s.
    Biały Mustang. Baśnie i legendy indiańskie. Warszawa. 1998. 117 s.
    Biały Mustang. Baśnie i legendy indiańskie. Warszawa. 2002. 117 s.
    Biały Mustang. Baśnie i legendy indiańskie. Warszawa. 2005. 117 s.
    Biały Mustang. Baśnie i legendy indiańskie. Warszawa. 2009. 116 s.
    Biały Mustang. Baśnie i legendy indiańskie. Warszawa. 2005. 116 s. [Zawartość: Hanuaute; Powstanie człowieka; Biały Mustang; Synowie słońca; Tosinonakh; Kwiat Antylopy; Stworzenie słońca; Niedźwiedź starej Mookhason; Wielki czyn Szalonego Rumaka; Gichy Nahma; Cztery wiatry; Władca wilków. Spis rzeczy.]
    Biały mustang. [перакл.] na pismo Braille'a w 1987 r.
    Biały mustang. [audycja radiowa] adapt. Elżbieta Hatwig. Warszawa. Polskie Radio. 27 X 1989. Program IV. 30 min.
    на летувіскай:
    Baltasis Mustangas. Indénu pasakos ir legendos. [перакл.] K. Papečkys. Vilnius. 1968. 114 s.
    Baltasis Mustangas. Іndénų pasakos ir legendos. T. 1 – 2. [перакл] M. Banionienė. Vilnius. 1969.
    Тoż druk brail.
    на расейскай:
    Белый мустанг. Сказки и легенды индейцев. [перакл.] Л. Кондрашенко. Ленинград. 1977. 112 с.
    на малдаванскай:
    Urme misterioase. [перакл.] D. Ciobanu. Chisinău. 1979.
    на вукраінскай:
    Білий Мустанг. Повісті, легенди. [перакл.] Ю. Стадниченка. Київ. 1980. 359 с.
    Білий Мустанг. Повісті, легенди. [перакл.] Ю. Стадниченка. Київ. 1985. 333 с.
    Дороги сходятся. Повесть. /разам з: А. Л. Расулова/ Москва. 1973. 189 с.
    Тайна старого Сагаморы. Повесть. /разам з А. Л. Расуловай/ Москва. 1978. 176 с.
    на нямецкай:
    Das Geheimnis des alten Sagamora. Berlin. 1981. 156 s.
    Powstanie człowieka. legenda indiańska. Warszawa. 1981. 22 s.
    Powstanie człowieka. legenda indiańska. Warszawa. 1988. 22 s.
    на сэрбскай:
    Postanak čoveka. Indjanska legenda. [перакл.] Vera Kusicki. Горњи Милановац - Warszawa. 1982. 22 s.
    Fort nad Athabaską. /разам з Yáckta-Oya (сапр.. Sławomir Bral)/ Gdańsk. 1985. 288 s.
    Fort nad Athabaską. /разам з Yáckta-Oya (сапр.. Sławomir Bral)/ Gdańsk. 1989. 287 s.
    Fort nad Athabaską. /разам з Yáckta-Oya (сапр.. Sławomir Bral)/ Wrocław. 1996. 285 s.
    на пранцузскай:
    Les Fils de Grand-Aigle. [перакл.] Michel Clément. Paris. 1967. 204 p.
    Głos prerii. Gdańsk. 1990. 248 s.
    Głos prerii. Wrocław. 1997. 248 s.
    Tajemnica Rzeki Bobrów. Poznań 1996. 156 s.
    Serce Chippewaya. Gdańsk. 1999. 110 s.
    Walczący Lenapa. Gdańsk. 2001. 111 s.
    у зборниках ды пэрыядычным друку:
    Земля Соленых Скал. [перакл.] Ю. Стaдниченко. // Юность. № 11. Москва. 1960. С. 38-80.
    Земля Соленых Скал. [перакл.] Ю. Стaдниченко. // Юность. № 12. Москва. 1960. С. 26-53.

    Земля Соленых Скал. // Молодежь Эстонии. №№ за декабрь. 1960.
    Таинственные следы. // Знання та праця. № 8. Київ. 1963. С. 18-20.
    Antilopės gėlė. Idènų sakmė. [перакл.] K. Papečkys. // Jonavos Balsas. Vilnius. 3; 6 rugsėjis. 1966.
    Žmogaus kilmė. Idènų sakmė. // Tėvynė. Panevėžys. 28; 30 liepa. 1966.
    Таинственные следы. // Костер. № 7. Москва. 1972. С. 48-49.
    Indianie wczoraj i dziś. // Płomyk. nr 15/16. 1973. S. 454-455.
    Mon-da-min (legenda indiańska). // Płomyczek. nr 20. 1973. S. 610-611.
    Wierność psa (legenda indiańska). // Płomyczek. nr 10. 1974. S. 292-293.
    Legenda o powstaniu plemienia Pekunis. // Świat Młodych. nr 110. 1975. S. 5
    Ziemia słonych skał. // Z krainy łowów do rezerwatu. Warszawa. 1976. S. 3-32
    Белый мустанг. [перакл.] А. Мальгин. // Польша. № 6. 1979. С. 24-28.
    Bílý mustang. [перакл.] E. Rudnická. // Polsko. nr 6. 1979. S. 24-28.
    Der weisse Mustang. [перакл.] E. Paszkowiak. // Polen. nr 6. 1979. S. 24-28
    Fehér musztang. [перакл.] S. Woronowicz. // Lengyelország. nr 6. 1979. S. 24-28.
    Ishanibe. // Głos Wybrzeża. nr 190. 1983. S. 5.
    Літаратура:
    Fenikowski F.  „Zagubione klucze” zostały odnalezione. // Dziennik Bałtycki. nr 4. 1952. s. 3.
    Ziegenhirte J.  Sat-Okh syn Polki i Indianina pragnie się uczyć rzeźby na Wybrzeżu. Egzotyczny wędrowiec. // Dziennik Bałtyki. nr 193. dod. Rejsy. nr 32. 1955. s. 7-8.
    Ringer J.  Fot. // Dziennik Polski. nr 5. 1958. s. 3-4.
    Długie Pióro. // Dziennik Bałtycki. nr 41. 1958. s. 2
    Długie Pióro. // Trybuna Ludu. nr 47. 17 lutego 1958. s. 4.
    Indianin polskiego pochodzenia. // Głos Wielkopolski. nr 24 (43). 1958.
    Kalbarczyk W.  Opowieść indiańska. // Poznaj Świat. nr 7. 1958. s. 45.
    Żeromski A. Opowieść polskiego Indianina. // Walka Młodych. nr 22. 1958. s. 5.
    Стадниченко Ю. [рэцэнзія] // Социалистический Донбасс. 23 сентября 1959.
    Indiański wieczór. // Głos Wybrzeża. nr 85. 1959. s. 4.
    [r]  Powieści Sat-Okha tłumaczono na rosyjski. // Głos Wybrzeża. nr 84. 1960. s. 3.
    Стадніченкa Ю.  [рэцэнзія] // Всесвіт. № 3. Київ. 1960. С. 137-138.
    Фургаль В.  [рэцэнзія] // Дніпро. № 8. Київ. 1961. С. 151–156.
    Гусева Н. Р.  Песня орлиных крыльев. Пьеса в 3-х д. По мотивам повести Сат-Ока “Земля Соленых Скал”. Москва. 1962. 60 л.
    [r.]  Sat-Okh popularny za granicą. // Głos Wybrzeża. nr 236. 1963. s. 5.
    Książka Ziemia Słonych Skał... // Litery. nr 11. 1963. s. 26.
    Кассиль Л.  О Земле Соленых Скал и Дороге Слез. // Сат-Ок.  Земля Соленых Скал. Москва. 1964.
    Sat-Okh. // Mały słownik literatury dla dzieci i młodzieży. Warszawa. 1964. S. 283.
    [Nota] // Trybuna Robotnicza. nr 258. 1965. s. 1.
    [Nota] // Nowiny Rzeszowskie. nr 258. 1965. s. 4
    [Nota] // Kurier Lubelski. nr 265. 1965. s. 2
    [Nota] // Komjaunimo Tiesa. Vilnius. nr z 25 grudnia 1965.
    Sat-Okh – polskim marynarzem. // Żołnierz Polski Ludowej. Bydgoszcz. nr 130. 1965. s. 4.
    Sat-Okh – polskim marynarzem. // Kurier Lubelski. nr 265. 12-13 listopada 1965. s. 2.
    Sat-Okh - polskim marynarzem. // Czerwony Sztandar. Wilno. 18 listopada 1965.
    Папечкис K. [Nota] // Комсомольская правда. 25 декабря 1965.
    Ziemia słonych skał po rosyjsku. // Głos Wybrzeża. nr 186. 1965. s. 3.
    Sath-Okh w "Sterze". // Głos Wybrzeża. nr 302. 1965. s. 4
    [r.]  Sat-Okh odwiedza Indian kanadyjskich. // Głos Wybrzeża. nr 216. 1965. s. 3, 5.
    Sat-Okh w Rudym kocie. // Głos Wybrzeża. nr 28. 1966. s. 4
    [r.] Rafałowski T.  Sztuka o Sat-Okh'u powstaje w ZSRR. // Głos Wybrzeża. nr 304. 1966. s. 3.
    [Nota] // Литературная газета. 11 августа 1966.
    Белоусов Р.  Сын Высокого Орла и Белой Тучки. // Қазақ әдебиеті. Алматы. Қыркүйектің 16 1966.
    Duda B.  Długie Pióro - syn kanadyjskiej puszczy. // Życie Radomskie. nr 306. 1967. s. 6.
    Sztejnert M.  Polski Indianin // Zielony Sztandar. nr 55. 1967. s. 6.
    Mieszkający na Wybrzeżu Sat-Okh... // Litery. nr 2. 1967. s. 35
    Магальнік Г. [Зацёмка] // Советская Киргизия. Фрунзе. 25 октября 1968.
    Бархоленко А. Ф.  Брат мой убит. Драма в 2 д. 7 карт. По повести Сат-Ока “Земля Соленых Скал”. Москва. 1968. 60 л.
    Стукалова Г. [Зацёмка] // Лiтeрaтурна Укрaïнa (Kиïв). 11 липеня 1969.
    Несвитенко Н. [Интервью] // Молодежь Эстонии. 9 января 1969.
    [r.]  O Sat-Okhu w ZSRR. // Głos Wybrzeża. nr 38. 1970. s. 6.
    Wojtek T.  Syn Wysokiego Orła // Nasz Świat. Warszawa. nr 11. 1972.
    Wojtek T.  Syn Wysokiego Orła. // Panorama. nr 12. 1972. s. 24-25.
    [jur] Jurkowski J.  Z wizytą u nas Sat-Okh - syn wodza indiańskiego. // Kurier Lubelski. nr 83. 1972, s. 4.
    Правдивцева Т. В., Семенова Е. В.  Спрячь меня лес… Пьеса в 2-х д., 9-ти карт. По мотивам повести Сат-Ока “Земля Соленых Скал”. Москва. 1973. 28 л.
    Spotkanie z Sat-Okh. // Głos Wybrzeża. nr 98. 1973. s. 4.
    Мельчын А.  O книге и ее героях. // Расулова А. Л., Сат-Окх. Дороги сходятся. Москва. 1973.
    RAF [Blumski-Rafałowski T.]  Sat-Okh po rosyjsku, rumuńsku i japońsku. // Głos Wybrzeża. nr 122. 1974. s. 3.
    Внуков Н.  Тропою гнева. // Костер. № 3. Москва. 1974.
    Стадниченка Ю. // Прaпoр. Хaркiв. № 9. 1975. С. 80-91.
    Tylicka B.  Indianin marynarzem, czyli dzieje Długiego Pióra. // Świat Młodych. Nr 113. 20 wrześniа 1975. s. 1, 5.
    Стадниченко Ю.  Сат-Ок – Длинное Перо (Необычайная боль наших дней). // Сат-ок. Таинственные следы. Москва. 1976.
    [r.]  Sat-Okh w ZSRR. // Głos Wybrzeża. nr 250. 1976. s. 3.
    Внуков Н.  Об авторе этой книги. // Белый мустанг. Сказки и легенды индейцев. Ленинград. 1977.
    Стадниченка Ю. // Прaпoр. Хaркiв. № 4. 1977. С. 86-91.
    BT. [Tylicka Barbara]  Sat-Okh. [biogram] // Nowy słownik literatury dla dzieci i młodzieży. Warszawa. 1979. S. 471-472.
    Стадниченкo Ю. // Пути судьбы пути дружбы (o переводе Сат-Оком стихотворения Тараса Г. Шевченко “Завещание” на язык индейцев) // Лiтeрaтурна Укрaïнa. Київ. 20 квітня 1979.
    Nowy słownik literatury dla dzieci i młodzieży. Pisarze, książki, serie, ilustratorzy, przegląd bibliograficzny. Warszawa. 1979. S. 311.
    Rafałowski T. [разм. Dot. rozpoczęcia prac nad przekładem „Ziemi słonych skał” Sat-Okha na język japoński przez Shozo i Risako Yoshigami] Yoshigami Shozo, Yoshigami Risako: „Sio no isi no toci”. // Głos Wybrzeża. nr 129. 1982. s. 4.
    Rafałowski T.  Niezwykły świat Sat-Okh’a. // Głos Wybrzeża. nr 196. 1983. s. 5.
    BT. [Tylicka Barbara]  Sat-Okh. [biogram] // Nowy słownik literatury dla dzieci i młodzieży. Pisarze, książki, serie, ilustratorzy, przegląd bibliograficzny. Warszawa. 1984. S. 310- 311.
    Рафаловски T.  Сын Высокого Орла - Необычайная судьба Сат-Ока. // Польша. № 9. 1984, с. 22-23.
    Stadničenko J. Sat-Ok - pane lunge. О yntymplare neobišnuitè din zilele noastre. // Cara stynčilor sèrate; Urme misterioase. Kišineu. 1984.
    Внуков Н. А.  Слушайте песню перьев. Повесть. Ленинград. 1985. 270 с.
    Justynowicz B.  Piękny, indiański pióropusz. // Nowe Książki. nr 12. 1985. s. 108.
    [Nota] // Echo Dnia. Kielce. nr 71. 1987. s. 4.
    Polski Karol May. // Gazeta Olsztyńska. nr 58. 1987. s. 4.
    Poznajcie Indianina. // Gromada Rolnik Polski. Warszawa. nr 41. 1987. s. 11
    [s]  Syn Orła i Obłoku. // Zielony Sztandar. nr 16. 9. 04. Dodatek Ilustrowany. 1987. s. 2.
    [A-Z].  Polski Karol May. // Dziennik Wieczorny. Bydgoszcz. nr 138, dod. Magazyn. 1987. s. 8-9
    Wyrzykowsk Ł.  Ostatnie lato Długiego Pióra. // Dziennik Zachodni. Katowice. nr 124. 1987. s. 4-5.
    Кузнецов Д., Черкудинов А.  [Интервью] // Советская Россия. Москва. 10 мая 1987.
    W nastroju nieznanego. // Motywy. nr 51/52. 1987. s. 12.
   Woźniak T.  Historia autentyczna. // Motywy. nr 22. 1987. s. 8.
    Borzobohaty W. Jodła”. Okręg Radomsko-Kielecki ZWZ-AK 1939-1945. Wyd. 2 popr. i rozsz. Warszawa. 1988.
    Niewiadomski J.  Nasz człowiek z plemienia Szewenezów. Тomahawk, karabin i pióro. // Dziennik Bałtycki. nr 77. 1988. s. 5.
    Kowalczykówna J.  Westerny raz jeszcze. // Nowe Książki. nr 12. 1990. s. 45-46.
    Салов Е.  “Правда или всё же есть сомнения?” Критический взгляд на творчество и происхождение писателя Станислава Суплатовича (Сат-Ока) // Томагавк. № 4. Сыктывкар. 1992. С. 77-80.
    Яхвяк Б.  О Сат-Оке. // Томагавк. № 5. Сыктывкар. 1993.
    Барковский А.  Жена индейского вождя в Якутии. // Советы Якутии. Якутск. 1 июля. 1993. С. 6.
    Mazur J.  Sat-Okh. Sekwoja kwitnąca nad Wisłą. // Wieczór Wybrzeża. nr 253. 1993. s. 8
    Rędzińska A.  Przypowieści Długiego Pióra. // Gazeta Wyborcza. nr 283. dod. Gazeta Morska. nr 283. 1993. s. 5.
    Wołowski D., Jacórzyński W.  W głębi serca pozostanę Indianinem. // Gazeta Wyborcza. nr 72. dod. Magazyn. nr 4. 1993.
    Szpecht.  Sat-Okh. // Miliarder. Nr. 25. 19 sierpnia 1993. S. 40.
    Stranz G.  Czerwone na biało. // Poznamiak. 14-15 sierpnia 1993. S. 9.
    Warszewski R.  Lokator kamiennego wigwamu: uważam, że Biali są szaleni // Rzeczpospolita. nr 223. 24-25 wrzesnia. Dod. Plus Minus. nr 38, 1994. s. 12.
    Warszewski R.  Wigwam pod płaczącą wierzbą. // Dziennik Bałtycki. nr 110. dod. Rejsy. nr z dn. 13 maja 1994. s. 5.
    Krosny A.  Długie Pióro. // Mały Gość Niedzielny. Nr. 27. 10 lipca 1997. S. 16.
    Ryszkowski J.  Lustratorzy wśród czerwonoskórych. Cz. 1. // Wieczór Wybrzeża. nr 204. 1997. s. 4.
    Ryszkowski J.  Podejrzenie: blada twarz. Sam nie wiem kiedy się urodziłem, dokładnie nie wiedziała tego nawet moja matka. Cz. 2. // Wieczór Wybrzeża. nr 210. 1997. s. 4-5.
    Ryszkowski J.  Chcą mnie na siłę wybielić... Matka zmieniła mu metrykę, zatajając indiańskie pochodzenie. Nie chciała, by miał w życiu nieprzyjemności. Cz. 3. // Wieczór Wybrzeża. nr 216. 1997. s. 4-5.
    Ryszkowski J.  Dokąd wiodą tajemnicze ślady? Dzieci Sat-Okha zdecydowały się na szczerą opowieść o swoim ojcu. Lubił mistyfikacje. Cz. 4. // Wieczór Wybrzeża. nr 222. 1997. s. 4-5.
    Ryszkowski J.  Legendy rodzą się i ... O indiańskości decyduje wola i świadomość, a nie sam fakt pochodzenia // Wieczór Wybrzeża. nr 228. 1997. s. 4.
    Krosny A.  Długie Pióro. // Mały Gość Niedzielny. Nr. 10 grudnia 2000. S. 6.
    (Epi)  Syn Wysokiego Orła. // Dziennik Bałtycki. nr 294. dod. Trójmiasto. 18 grudnia 2000. s. 24.
    Radwański R., Sobczyńska E.  Nienawidzę morza [wywiad] // City Magazine Trójmiasto. nr 7. 2001. s. 10.
    Mielnik J.  Indiański biznies w Polsce. // Newsweek. Nr. 36. 30 wreśnia 2001. S. 88.
    Григорьева Е.  Идущие дорогой солнца. // Работница. № 10. 2001. С. 48-50.
    Skotnicka G.  Polski Indianin i jego twórczość. Studium wybranych problemów. // Sezamie, otwórz się! z nowszych badań nad literaturą dla dzieci i młodzieży w Polsce i za granicą. Kraków. 2001. S. 207-228.
    Sat-Okh. // Miłkowski T., Termer J.  Słownik pisarzy, lektur i terminów literackich. Warszawa. 2001. S. 134.
    Miłkowski T., Termer J.  Słownik pisarzy, lektur i terminów literackich. Dla szkół podstawowych. Warszawa. 2001. S. 134-135.
    BT. [Tylicka Barbara]  Sat-Okh. // Słownik literatury dziecięcej i młodzieżowej. Wrocław. 2002. S. 353.
    Olejniczak D.  Spotkanie z wodzem. // Dzień Dobry Trójmiasto. nr 21. 2002. s. 1, 4.
    Nowocień M.  Zwierzeia Cienia. Tawacin. Nr. 3. 2003. S. 52.
    3 lipca 2003 roku zmarł... [nekrolog] // Gazeta Wyborcza. dod. Trójmiasto. nr 157. 2003. s. 7
    Żona i Rodzina.  Z głębokim żalem... [nekrolog] // Dziennik Bałtycki. nr 156. 2003. s. 27.
    Łaszyn I.  Kozak Długie Pióro. Sat-Okh na ostatniej ścieżce. // Dziennik Bałtycki. nr 160. dod. Rejsy, nr z dn. 11 lipca 2003. s. 10-11.
    Andrzejczyk M.  Ostatni wywiad Sat-Okha. // Dziennik Bałtycki. nr 160. dod. Rejsy. nr z dn. 11 lipca 2003. s. 10-11.
    Willma A.  Żegnaj, Wodzu. // Gazeta Pomorska. 18 lipca 2003.
    Łzy nad wodzem. // Dziennik Bałtycki. nr 160. dod. Rejsy, nr z dn. 11 lipca. s. 1. 2003. s. 7.
    Sat-Okh (Stanisław Supłatowicz)... // Тrybuna em. nr 255. 2003. s. 5.
    Adamowicz P.  Z głebokim żalem... // Gazeta Wyborcza. nr 155. dod. Trójmiasto. 2003. 6.
    Maciołek M.  Stanisław Supłatowicz. // Tawacin. Nr. 3 (63). 2003. S. 56.
    Adamowicz P.  Z głebokim żalem... // Dziennik Bałtycki. nr 156. 2003. s. 27.
    Sat-Okh nie żyje. // Gazeta Wyborcza. nr 155. dod. Trójmiasto. 2003. s. 2
    Dzianisz P.  Zmarł Sat-Okh... // Gwiazda Morza. nr 15/16. 2003. s. 44
    PAD: Odszedł Sat-Okh. Stanisław Supłatowicz (1925-2003). // Rzeczpospolita. nr 156. 2003. s. A2.
    Łaszyn I.  Sat Okh Długie Pióro [wspomnienie]. // Dziennik Bałtycki. nr 255. 2003. s. 10.
    Sat-Okh. // Gazeta Wyborcza. nr 255. dod. Trójmiasto. 2003. s. 6.
    Wawiórka P.  Wspomnienio o Stanisławie Supłatowiczy czyli Sat-Okh ajakiego znali. // Gazeta biskupińska. 2003. S. 6.
    Bigoś J.  Rekonstrukcja stereotypów Indianina w filmie i literaturze. Wrocław. 2003.
    Długie Pióro. // Miasto Jak Ogród. Strzyża. Z. 15. 2003. s. 37.
     Фараджев В.  Прими эту боль. // Аргументы и Факты. Долгожитель. № 13. Москва. 6 июня. 2004.
     Фараджев В.  Прими эту боль. // Аргументы и Факты. Долгожитель. № 14 (50). Москва. 2004.
    Krępulec K.  Stanisław Supłatowicz. Niezwykła biografia Sat-Okha, czyli jak się zostaje legendą. Liblin. 2004.
    Franke K.  Gdański Karol May. // Riviera. nr 4(25). 2008. s. 4.
    Фочкин О.  Литературная мистификация или героическая судьба. //Московский комсомолец. Москва. 16 марта 2011.
    Фочкин О.  Самый польский индеец. // Читаем вместе. Москва. Март. 2011.
    Flisikowska Anna. Gdańsk literacki. Od kontrolowanego do wolnego słowa (1945-2005). Księga pisarzy gdańskich. Cz. 3. Gdańsk. 2011. S. 47.
    Lutomirski M.  Baśnie indiańskie Sat-Okha i ich rola w wychowaniu. [szkic] // Baśń w terapii i wychowaniu. Warszawa. 2012. S. 101-110.
    Падрапаная Лыжа,
    Койданава.